Біополітика

Біополітика (від. грец. βιος — життя і πολιτιχα — державні або суспільні справи) — теоретична концепція в зарубіжній політології, яка розглядає політичні та соціальні відносини в суспільстві, міжнародні відносини і причини різного роду конфліктів крізь призму біологічних факторів і вроджених психологічних якостей окремих людей, етнічних груп. При поєднанні біології з політикою ближчими одна до одної стали ряд нових наукових дисциплін, котрі виникли на перехресті традиційних наук, а саме: політична психологія, етнопсихологія, клінічна психологія та ін. Біологізм як самостійний напрям у соціальній науці виник у другій пол. 19 ст. як один з найвпливовіших напрямів соціології. Відповідно до цієї теорії сутність соціальних явищ і соціальних факторів (у найширшому розумінні) зводиться до біологічних явищ та процесів, вона заснована на механічному перенесенні законів біології (боротьба за існування, природний відбір та «боротьба за виживання», клітинна структура організму та ін.) на життя людського суспільства, формування політичних процесів та державних інститутів. Задля ствердження вищеозначеної теорії наводяться, як правило, праці та висловлювання англійського філософа Т. Гоббса, австрійського вченого, засновника психоаналізу З. Фрейда, американського теолога Р. Нібура, котрі пояснювали силові методи в політиці, війні, соціальні, особистісні та міжнародні конфлікти вродженими спадковими інстинктами, природним станом людського суспільства.

У післявоєнний період зазначені погляди активно розвиває австрійський учений-зоолог, засновник т. зв. «соціальної етології» Конрад Лоренц (1903—1989). Його праця «Про агресію» (1967) висуває концепцію «інстинктивної агресивності», притаманної нібито як тваринам, так і людям; поширює біологічні закономірності поведінки тварин на людське суспільство. Вивчивши поведінку деяких видів тварин, К. Лоренц дійшов висновку, що за певних обставин у більшості з них автоматично спрацьовує інстинктивний механізм агресії й вони нападають на представників свого виду. Ця внутрішня агресія, на його думку, має настільки ж нездоланний і природний характер, як і голод та статеві інстинкти, а отже, служить цілям збереження виду.

Оскільки людина походить із тваринного світу, вона повинна володіти такими ж якостями, які притаманні тваринам. Тобто в основі агресивної поведінки людей наявна суто біологічна мотивація. Більше того, відомий американський політолог і футуролог Герман Кан, автор «теорії ескалації» міжнародних конфліктів, розвиваючи думки К. Лоренца, ототожнює війни із сутичками тварин. При цьому ідеал Г. Кана — бійки зміїв, котрі, на його погляд, ніколи не завдають одне одному смертоносних укусів. Численні послідовники і епігони К. Лоренца, особливо у США, багато пишуть про «недосконалість людської природи», про загострення агресивності тварин у зв’язку з перенаселенням, а в людей — у зв’язку з демографічним вибухом в Азії, Африці, Латинській Америці.

Праці К. Лоренца та його послідовників зазнали гострої критики з наукової точки зору. Зводити різноманітність історичного розвитку до односторонньої формули «боротьби за виживання», до біологічних та біхевіористських концепцій означає не тільки спрощувати цей процес, але й суттєво спотворювати його з багатьох принципових питань. Разом з тим розуміння органічного взаємозв’язку та взаємодії людини з природою, біологічних особливостей живих істот необхідні при комплексному, ефективному розв’язанні політичних завдань.

Див. також Конфліктологія, Політичний конфлікт.