Біфуркація політична

Біфуркація політична (від лат. bifurcatio — роздвоєння) — метод наукового пізнання суспільно-політичних явищ, вперше запропонований американським вченим Ервіном Ласло. Під біфуркацією розуміється поведінка складних систем у станах та умовах, далеких від рівноваги. Поняття запозичене з теорії динамічних систем — науки, що дала нову концепцію хаосу як складної і непередбачуваної форми порядку, за якої система набуває вигляду «фазово-просторового» графіка всіх її можливих сукупних станів. Коли система дозріває, «напружується» понад свої певні порогові величини (напр., при нагріванні чи наростаючому тискові), вона з одного набору атракторів (сил, що спрямовують її розвиток за певними траєкторіями) переключається на інший і починає інакше поводитись, тобто входить у новий динамічний режим. У точці переходу в новий стан і відбувається власне біфуркація (вибух). Система потім реагує вже на новий набір атракторів, котрі задають їй нову, складнішу траєкторію, отже, формують нову систему. Е. Ласло, використовуючи поняття «біфуркація», показує схожість, а також єдність фундаментальних закономірностей еволюції світу природи і соціальних та політичних сфер, що дало підстави зробити оригінальні (і несподівані для суспільствознавців, надто для політологів) висновки. Він переконливо доводить, що осмислити і об’єктивно проаналізувати нинішні непередбачувані соціально-політичні процеси можливо лише за умови покладення в основу дослідження феномену біфуркації політичної, котрий передбачає спосіб пізнання суспільних систем і явищ, досі не осягнутих жодною наукою. Серед усіх термінів змішаної мови теорії хаосу і загальної теорії систем термін «біфуркація політична» чи не найкраще формулює стан і кінцеву подію, якою формується новий стан суспільств. Адже біфуркація настає саме тоді, коли порушується баланс між силами внутрішніми, які структурують систему, і зовнішніми, які становлять її середовище.

Явище біфуркація політична найбільшою мірою характеризує контекст нинішніх динамічних суспільних змін (вибухів): соціальні, економічні, суспільно-політичні системи досить нестабільні, а отже, приречені на біфуркацію політичну. Остання була особливо характерною для 20 ст.: 1917 р. — локальна біфуркація в царській Росії, спричинена невідповідністю внутрішніх і (меншою мірою) зовнішніх чинників; поява різнопланових атракторів (тоталітаризм у колишньому СРСР, фашизм у Німеччині); 30-і pp. — період їх дозрівання, протистояння між собою та із силами демократії і свободи; 1945 р. — регіональна біфуркація, що привела до утворення соціалістичної неосистеми, появи нових атракторних протиборних пар (Захід на чолі з Америкою і соцтабір на чолі з колишнім СРСР). Потім (до 1985 р.) — тривалий період дозрівання системи, а проміжок від 1985 до 1991 р. — досягнення порогових величин. Нарешті, 1991 р. фіксує глобальну біфуркацію політичну, що призвела до цілковитого розпаду системи і утворення значної кількості неосистем з новими численними атракторними спрямуваннями, котрі репрезентують ці системи у навколишньому середовищі. Настав, отже, період становлення низки систем, їх адаптування до сусідніх, що, зрештою, позначається на процесі формування нового світопорядку.