Брахманізм

Брахманізм (санскр. від імені бога Брахми) — релігійна система Стародавньої Індії, джерелом якої є релігія ведійських аріїв, які перекочували у 2 тисячол. до н. е. на територію Пн.-Зх. Індостану. Але власне брахманізмом цю релігійну систему треба вважати на останніх етапах розвитку ведійського періоду в історії Індії, коли з являється досить складна релігійно-філософська ведійська література і, насамперед, Упанішади. Джерелами вивчення релігії стародавніх аріїв, а потім і брахманізму, є: 1) 4 збірки Вед («Рігведа», «Атхарваведа», «Самаведа», «Яджурведа»); 2) Брахмани — тексти-коментарі до відповідних Вед; 3) Араньяки — тексти, пов’язані з брахманами; 4) Упанішади — релігійно-філософські тексти періоду брахманізму. Ці джерела належать до класу шруті — «почуте». Тексти смріті — «запам’ятоване» — це Сутри. Головний принцип світосприймання брахманізму — обожнювання природи. Більшість богів пантеону Вед уособлюють окремі природні явища та стихії. Ці боги поділяються на земних, атмосферних і небесних. Богам-девам протистоять демонічні істоти — асури, пані, даса та ін. Першоосновою світу і чинних у ньому законів, універсальним принципом Всесвіту, якому підкоряються боги і люди, є Ріта (Rta). Йому протистоїть принцип Анріта (Anrta) — безладдя, хаос, відсутність істини. Пізніше в брахманізмі Ріта дасть поштовх до появи концепції карми і дхарми. Ще в арійський період найбільш привілейованим станом у суспільстві були жерці-брахмани. Спочатку основна функція брахманів полягала у виконанні обрядів та промовлянні або співанні молитов. Але з розвитком релігійного мислення вони монополізують практично всі сфери життя давньоіндійського суспільства. З цього часу в брахманізмі починається перехід від багатопланового пантеону Рігведи, в якому був відсутній центральний, об’єднуючий образ, до системи, зафіксованої в Упанішадах, яка зводила всі прояви буття до безособового космічного абсолюту — Брахмана. Але на цей час жерці, про яких у «Шатапатха-брахмана» говориться, що це «земні боги», які вже сильніші за небесних, практично втратили контроль над розвитком народних вірувань арійських і неарійських племен Індії. Поява в 6 ст. до н. е. таких релігійних систем, як буддизм і джайнізм, розвиток філософської думки призвело до послаблення брахманізму і поставило перед ним завдання реформації. Як наслідок цієї реформації — виникнення наприкінці 1 тисячол. до н. е. індуїзму.