Буддизм

Буддизм (від санскр. buddha; букв. — просвітлений істиною) — одна з трьох (поряд з християнством й ісламом) світових релігій, що виникла з течії давньоіндійської філософії на межі 6—5 ст. до н. е. Його засновником вважається Сіддхартха Гаутама, котрий потім отримав ім’я Будди. Буддизм первісно виник у середовищі «низів» тогочасного суспільства і до певної міри його можна вважати формою політичного протесту «низів» проти панування жрецької касти (брахманів) і військової аристократії — (кшатріїв), які утримували владу в суспільстві. Але оскільки панівною тезою ідеології й етики буддизму була вимога примирення з усіма негараздами життя, то в перші часи свого існування, ще не набувши широкої популярності, він не зазнав негативної оцінки з боку панівних верств.

Першу спробу систематичного викладу поглядів буддизму на людину, її місце у світі й суспільстві здійснено у трилогії «Трипітака», або «Три кошики вчень». Наріжними каменями етичної і політичної філософії буддизму є тези про страждання як про вічний принцип буття: життя сповнене страждань; страждання мають певну причину свого виникнення; завжди є можливість подолати страждання (нірвана); існує шлях, що веде до позбавлення від страждань. Джерелами страждань є спрага буття, пов’язана з пристрастями і бажаннями, прагнення задоволень і прагнення могутності, яких треба позбавитись засобом повного угамування бажань. Шлях, що веде до приборкання страждань, складається з восьми щаблів праведної поведінки: праведні віра, наміри, мова, вчинки, спосіб життя, зусилля, думка, самозосередженість, а також із восьми правильних чеснот: правильні погляди (коли людина позбулась помилок); правильна рішучість (відректись від поганих намірів, ворожості до людей); правильна поведінка (відмовитись від руйнування живого, від злодійства, шахрайства, від спотворених відчуттів); правильний спосіб життя (бажання чесної праці); правильні зусилля (позитивні наміри і усталені зусилля); правильні думки (всі попередні чесноти повинні постати як мотиви життя); правильна свідомість (завжди треба пам’ятати про те, що вже засвоєно, розуміти кожну річ такою, якою вона є); правильна зосередженість (чиста радість і екстаз, радість внутрішнього заспокоєння і звільнення від міркувань та пошуків, звільнення від екстазу й радощів і усвідомлення звільнення себе від усіх тілесних відчуттів, повна байдужість до страждань). Таким чином, шлях самовдосконалення людини через буддизм є поєднанням трьох взаємопов’язаних факторів — пізнання, поведінки і зосередженості.

Буддизм є суспільним феноменом у найширшому розумінні, оскільки не виділяє окремо філософських, етичних, політичних поглядів, у ньому всі вони об’єднані в єдине ціле. Це зумовлено насамперед тим, що головним об’єктом уваги в буддизмі є людина як така, в усіх її багатоманітних проявах і в суперечностях життя. Доля людини, її щастя, незгоди, біди мають суб’єктивне походження, є бідами саме окремо взятої людини, тому й засоби їхнього подолання також мають суб’єктивне джерело — саму людину. З погляду буддизму, світ людини, що перебуває поза нею, — то не її світ. Саме цією особливістю буддизму можна пояснити те, що він не звертається до політичного життя як до суттєвого чинника в долі людини. У буддизмі етична «ідеологія» є водночас його політичною ідеологією, політичною філософією і політичною технологією.