|
Вебер Макс (1864—1920) — німецький соціолог, філософ, історик, економіст і юрист. Вивчав право та економіку в університетах Гейдельберга, Берліна, Страсбурга та Геттінгена. 1889 р. захистив докторську дисертацію, присвячену історії середньовічних торгового товариств Італії. Викладав у Берлінському (1893), Фрайбурзькому (1893—1896), Гейдельберзькому (1896—1898, 1902—1919) і Мюнхенському (1919—1920) університетах. У своїх наукових дослідженнях розробляв проблеми державно-правового характеру, влади та управління у суспільстві. Основні ідеї виклав у працях «Римська аграрна історія та її значення для державного і приватного права» (1891), «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905), «Господарська етика світових релігій. Нариси з соціології релігії» (1915), «Господарство і суспільство» (1922). Головна ідея веберівської соціальної філософії — ідея економічної раціональності, пов’язаної з радикальним управлінням і правом. Вона має здійснюватися через політику держави. Політика, за Вебером, — це насамперед участь у здійсненні влади чи принаймні прагнення впливати на її розподіл усередині країни або між державами. Важливого значення Вебер надавав проблемі легітимного панування, тобто здійснення влади за принципом очікування того, хто наказує, що йому будуть підкорятися, і того, хто підкоряється, що наказ буде такий, якого він очікує. Він розрізняв три типи такого панування (управління): традиційне, харизматичне і раціональне. Традиційне панування спирається на віру не лише в законність, а й у святість існуючих порядків. Цей тип Вебер називав ще патріархальним пануванням, за якого відсутні поділ влади і професійного управління. Харизматичний тип панування спирається на віру підданих у надзвичайний дар політичного лідера. Як правило, це авторитарний тип влади. Особу харизматичного лідера Вебер наділяв такими рисами, як рішучість, сміливість, ініціативність, здатність переконувати і підпорядковувати підлеглих. Раціональне панування притаманне західноєвропейським державам і США, воно передбачає підпорядкованість не стільки особистостям, скільки законам, вимагає професіоналізму владних структур. Вебер створив т. зв. теорію раціональної бюрократії, згідно з якою практичне здійснення державного управління неминуче належить професійній бюрократії, яка є своєрідним чинником раціоналізації влади і характеризується ефективністю розподілу обов’язків, суворою ієрархічністю владних функцій, формально встановленою системою правил управління діяльності. Водночас Вебер констатував факт політичного відчуження «людей політики» від суспільства, попереджав про загрозу бюрократизації. Ґрунтуючись на принципі раціональності, Вебер ідеалізував капіталізм, визначаючи «дух капіталістичного підприємництва», що втілюється у професійній діяльності, законодавстві, політичній владі, як основну тенденцію поступу цивілізації. Однак, ідеалізуючи капіталістичні форми господарювання, Вебер був свідомий того, що демократичні інститути й цінності автоматично не виникають. Так, спостерігаючи за революційним процесом у Росії, він зауважував, що російське суспільство в принципі відкрите для сприйняття традиційних ліберально-демократичних цінностей, ідеї свободи і демократії. Водночас Вебер зазначав, що на заваді цьому стоять відсутність у Росії стану, який протягом сторіч виступав би ініціатором боротьби за громадянські права і свободи, а також нерозв’язаність національного питання. Стосовно останнього Вебер під безпосереднім впливом М. Драгоманова прагнув осмислити взаємозв’язок між проблемою демократії у Росії і питанням про самовизначення націй, насамперед поляків та українців.
|
|
