|
Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951) — український письменник, політичний діяч і політичний мислитель; член та заступник Голови Центральної Ради, перший Голова Генерального Секретаріату уряду України, Голова Директорії. З 1919 р. в еміграції. Проживав у Австралії та Франції, під час війни в’язень фашистського концтабору. Винниченко написав чотирнадцять п’єс, чотирнадцять романів, понад сто оповідань, велику кількість публіцистичних статей, його пензлю належить близько ста картин; вів щоденник, що охоплює період 1914—1951 pp. Значний політичний інтерес становлять його твори «Відродження нації» (1920) та «Заповіт борцям за визволення» (1949). У багатотомнику «Відродження нації» він намагався дати відповідь на запитання щодо причин поразки української національної революції 1917—1920 pp., висунув власну концепцію листопадового повстання 1918 p., яке він розглядав як національну селянсько-робітничу революцію. У своїй концепції Винниченко пропонував «прийняття системи радянської влади на Україні» (це означало б спробу поєднання соціально-економічних чинників з національно-політичними), що могло сприяти приєднанню до національної революції пролетаріату міста і села. Можливо, вважав він, такий крок позбавив би більшовиків можливості «виступати проти нас і прагнути до захоплення влади». Це поставило б українську державницьку ідею в рівні умови боротьби з «руською ідеєю на Україні». У «Заповіті» Винниченко крізь призму автобіографічної схвильованої розповіді щиро й самокритично ще раз повернувся до років національної революції і, головне, виклав свої думки з приводу засобів і методів боротьби за незалежність України в майбутньому, намагався відкрити нові перспективи політичної діяльності для української еміграції. Винниченко вважав, що потрібно відмовитись від претензій на «урядування», припинити чвари та суперечки в емігрантських колах, зосередити увагу на боротьбі за визволення України від Сталінської диктатури. Він цілком слушно вважав, що незалежність України потрібно творити в Україні, а не поза її межами. Що ж до організації політичної влади у майбутній державі, то Винниченко був категоричним: «цілковите радикальне знищення всякого національного і політичного поневолення, самостійність України і Демократія». Він пропонував знищити визиск праці — «не власність заборонити, а найману працю». Поряд з приватною власністю, на думку Винниченка, повинна бути й колективна власність, яку він пропонував назвати колектократією. Одночасно Винниченко зауважував, що головною політичною істиною, яку він пізнав протягом свого життя, було те, що «наша правда, наша сила — на орієнтацію в нашому народі». Окрім того, Винниченко сформулював етичну концепцію «чесності з собою» та нового романтизованого соціально-філософського світогляду — конкордизму.
|
|
