Відкрите суспільство

Відкрите суспільство — суспільство, в якому люди критично ставляться до різних табу, що існують у «закритому суспільстві»; спільність людей, яка видозмінюється активним втручанням у соціальний порядок і свідомими намаганнями реалізувати особисті та групові інтереси, базувати свої рішення на можливостях власного самовизначення; теоретико-світоглядне розуміння традиції, що визнає цінність особистості, її суверенність, обґрунтовує людське буття як вищу і вирішальну основу існування вселюдського, всезагального. Екзистенційно-антропологічним виміром відкритого суспільства є людина, її автономність, свобода, незалежність. Вперше термін «відкрите суспільство» застосував А. Бергсон, потім його концептуальне обґрунтування здійснив К. Поппер у книзі «Відкрите суспільство і його вороги». Продовжив дослідження відкритого суспільства у численних статтях і наукових програмах Дж. Сорос.

Відкрите суспільство означає сучасний пошук нових форм узагальнення процесів демократизації суспільства, спроби спроектувати таку модель суспільного розвитку, якій би були притаманні установки на загальнолюдські цінності, суспільство, в якому маси мають змогу вільно обирати правлячу еліту, демократичним шляхом змінювати владу. В умовах відкритого суспільства монополія на владу не зосереджується в руках одного класу, а демократія постає як найефективніший режим і найдієвіша форма правління. Відкрите суспільство забезпечує ненасильницьку реформу соціальних інститутів. До того ж це суспільство, в якому має місце висока соціально-політична мобільність. На думку К. Поппера, відкрите суспільство — це вища форма організації суспільства, яку він називає «великим», «благим» суспільством, під яким він розуміє суспільство з розвиненою демократією.

Відкрите суспільство передбачає: захист національних меншин, свободу слова та думок, свободу віросповідання; наявність громадянського суспільства, свободу особистості, над якою не домінує держава; право людини на життя, свободу, незалежність, власність; повагу до національного суверенітету кожної держави. Універсальним законом відкритого суспільства є утвердження таких цінностей, за наявності яких пріоритет належить самореалізації й саморозвитку людської особистості, тобто право вибору, який би диктувався винятково свідомим прагненням свободи, незалежності, справедливості. Необхідною умовою перетворення економічних і політичних відносин у відкритому суспільстві є демократія прямої участі. У політичній сфері концепція відкритого суспільства відстоює ідею плюралістської демократії, згідно з якою політична система виступає як процес урівноваження конкуруючих групових інтересів. Відкрите суспільство — це вища форма організації суспільства, що потребує високого рівня освіти, правової та організаційної безпеки, толерантності думок, ідей, поглядів. Саме у цьому розумінні названу концепцію втілює Європейське співтовариство.

Відхід від закритого суспільства не приводить автоматично до появи відкритого суспільства. Побудова плюралістського відкритого суспільства означає гарантію розвитку індивідуальної і колективної свободи, віру в гуманізм, віру в окрему людину. Відкрите суспільство дає змогу проводити реформи без насилля, активно використовувати розум у політиці. Попри всі переваги відкрите суспільство, його не слід ідеалізувати, оскільки й на Заході ідеї прав людини і демократичних свобод почасти відходять на другий план, що виразно постає у тенденції до стрімкого погіршення економічного становища, подорожчання життя, зростання безробіття, податків, у наступі можновладців на соціальні права людини. За цих умов відкрите суспільство не слід уявляти панацеєю від глобальних проблем сучасного розвитку цивілізації, але його необхідно мати на увазі як один із соціально апробованих шляхів досягнення суспільної й індивідуальної свободи.