Війна

Війна — збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова — крайній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами (напр., війна властей, законів і т. ін.). В історії політичної думки здавна простежуються два протилежні підходи до війни. З одного боку, визнання її закономірним, природним явищем, необхідним для суспільства (Геракліт, Платон, Арістотель, Св. Августин, Т. Аквінський, Г. Гегель, К. Клаузевіц, Ф. Ніцше, О. Шпенглер та ін.). Сучасною школою «політичного реалізму» (Г. Моргентау, В. Ослоп, У. Уїнтворт, А. Шлезінгер) війна розглядається як засіб боротьби за світову гегемонію та захист національних інтересів; школою природного детермінізму (Дж. Блейнін, А. Меерло) — як наслідок притаманної психологічному складу людини агресивності; школою технологічного детермінізму (Т. Веблен, А. Тоффлер) — як прояв іманентних сучасній зброї властивостей. Прибічники протилежного погляду вважали війни неприпустимими і шукали шляхи для їх відвернення або принаймні обмеження (П. Дюбуа, І. Подобрат, Я. А. Коменський, Г. Гроцій, І. Бентам, С. Десницький, Я. Козельський, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, К. Маркс та ін.).

При всьому розмаїтті поглядів на війну загальновизнаним є її зв’язок з політикою. В їх складній взаємозалежності визначальними є політичні чинники. Глибинні причини, справжній механізм виникнення війни зумовлюються складним комплексом причинно-наслідкових зв’язків, граничним загостренням суперечностей, які вже не можуть бути розв’язані політичними засобами, без застосування зброї. У ході війни політика коригується відповідно до перебігу подій, особливо залежно від становища на фронтах. Політичні та правові механізми використовуються (і не тільки учасниками війни) для втримання війни, наскільки це можливо, у «цивілізованих» межах (захист цивільного населення, полонених, поранених, обмеження засобів ведення бойових дій тощо). Завершується війна також політичним актом — укладанням мирного договору (або іншого аналогічного документа), в окремих випадках — капітуляцією переможеної сторони. Після завершення війни політика або використовує її переможні наслідки, або пристосовується до умов, що склалися внаслідок поразки.

Політичні характеристики є вирішальними і для класифікації війн. Найважливішою є класифікація за соціально-політичним змістом війни: війни справедливі і несправедливі. До справедливих належать: війни проти агресорів, окупантів; революційні війни проти соціального гноблення; війни за звільнення від національного поневолення; війни, спрямовані на виконання міжнародних зобов’язань (участь колишнього СРСР у війні проти Японії у 1945 р.) та війни-репресалії відповідно до Статуту ООН (покарання Іраку за агресію проти Кувейту). Війни, спрямовані на загарбання і підкорення інших країн, обмеження їхнього суверенітету, нав’язування своєї волі з територіальних проблем, питань суспільного та політичного ладу, на насильницьке утримання у покорі поневолених народів, є несправедливими. Важливим є поділ війн на міждержавні та внутрішні, громадянські, хоча значна частина західних авторів (Є. Кріппендорф, Ф. О. Валле, JI. Оппенгеймер, Ш. Руссо, Г. Хайд) вважає за війни тільки міждержавні війни. Війни розрізняються також за їх масштабами: локальні (у географічно обмеженому регіоні й з обмеженою кількістю учасників) і світові. Критерієм класифікації за масштабами війни може виступати також кількість учасників з кожного боку: війна між коаліціями держав; між двома учасниками; між однією державою і коаліцією. Принципового значення набула й класифікація війни за військово-технічним критерієм, залежно від зброї, яка використовується: війна із застосуванням звичайної зброї та війна із застосуванням зброї масового знищення.

Історія війн довела, що із вдосконаленням військової техніки стрімко зростають людські втрати, особливо серед цивільного населення, та матеріальні збитки, заподіяні війною. Створення ракетно-ядерної та іншої зброї масового знищення перевело питання про «ціну» війни у принципово нову площину. Якщо раніше йшлося про кількісне зростання людських та матеріальних втрат, то ракетно-ядерна війна загрожує якісно новими наслідками: самознищенням людства, руйнацією умов, необхідних для життя на Землі. Ці реалії відбилися у політичній та військовій думці кін. 80-х — поч. 90-х pp., у визнанні того, що ракетно-ядерна війна не може бути засобом політики, оскільки її виникнення означало б кінець буття всього людства. Серйозними спробами щодо запобігання війни стали угоди про обмеження протиракетного, стратегічного ядерного і звичайного озброєння, про заходи довіри і т. ін., внаслідок чого помітно зменшилась загроза виникнення світової ракетно-ядерної війни. Але у багатьох регіонах світу, в т. ч. на теренах колишнього СРСР, тривають і примножуються небезпечні локальні війни, тому проблема ліквідації війни, пошуки шляхів досягнення миру в міжнародних масштабах залишаються актуальними і сьогодні.

Див. також Агресія, Армія, Військово-промисловий комплекс, Воєнна доктрина, Воєнні злочинці, Військово-політичний союз, Збройні сили.