Військова могутність держави

Військова могутність держави (коаліції держав) — сукупність матеріальних і духовних можливостей суспільства, що використовуються з метою досягнення певних військово-політичних цілей як на міжнародній арені, так і в умовах окремих країн: для підготовки війни та її ведення, з метою агресії або її відбиття, в інтересах запобігання війні, забезпечення безпеки — глобальної, регіональної, національної. До 1980-х pp. радянська військова наука, керуючись методологією однолінійного визначення сутності, змісту, функціонального призначення й тенденцій розвитку складних соціально-політичних систем, дещо спрощено розглядала військову могутність держави як сукупність всіх матеріальних і духовних сил країни (класу, коаліції держав) та її здатність мобілізувати ці сили для досягнення цілей війни або розв’язання інших завдань.

На відміну від однолінійної лаконічності й однозначності при структуризації військової могутності, властивої початку та середині 20 ст., сучасні підходи комбінують її як поєднання потенціалів — політичного, економічного, соціального, духовного, власне військового, а також факторів, без врахування яких аналіз будь-якої війни неможливий — демографічного, географічного, організаційного, управлінського та ін. Потенціали не розглядаються як формалізоване статичне явище, оскільки мають власну ієрархію субструктурних елементів (наприклад, економічний потенціал є наслідком взаємодії його виробничого, технічного, технологічного, сировинного, енергетичного субструктурних елементів, духовний потенціал утворюється психологічними, ідеологічними, інтелектуальними компонентами і т. п.), вони ж у випадку потреби вступають у необхідні зв’язки між собою, проявляючись як соціально-політичний, науково-технічний, економіко-географічний та інші потенціали.

Закономірністю державного будівництва у сучасному світі, яке обов’язково передбачає національний варіант формування військової могутності держави, є явище внутрішньої міжпотенціальної компенсації, спрямованої на збереження стійкості всієї системи військової безпеки, що пояснюється значною кількістю позитивних і негативних, безпосередніх, опосередкованих і зворотних зв’язків між потенціалами як складовими частинами єдиного цілого, структурні елементи якого чутливо реагують на взаємні зміни і утримують всю систему у стані відносної рівноваги. Проте необхідно застерегти: така взаємокомпенсація має певні межі свого прояву. У випадку різкого ослаблення військово-економічного, військово-соціального, військово-морального, військово-наукового, деяких інших потенціалів діалектичний взаємозв’язок між вищезазначеними складовими частинами військової могутності держави спотвориться у напрямі ослаблення стійкості всієї системи, а пізніше — і її руйнації, що на практиці як мінімум означатиме істотне ускладнення позицій держави в сучасному геополітичному просторі, а, можливо, і її повне витіснення у ретроспективні координати політики.