Військово-політичний союз

Військово-політичний союз — об’єднання двох або більше держав з метою спільних дій у розв’язанні політичних, економічних і військових проблем. Військово-політичні союзи створюються для досягнення певних військово-політичних цілей, захисту спільних інтересів на міжнародній арені: підготовки війни чи запобігання останній, ескалації агресії чи її відвернення; забезпечення глобальної, регіональної або національної безпеки. Історії відомі такі військово-політичні союзи, як Троїстий союз (1862), Антанта (1907), «Антикомінтернівський пакт» (1936), Антигітлерівська коаліція (1943). Після Другої світової війни, з появою двох протилежних систем, в умовах надзвичайної гостроти їхнього протистояння, з’являється цілий ряд військово-політичних союзів, наймогутнішими серед яких були НАТО (North Atlantik Treaty Organization) і Організація Варшавського договору (ОВД). Варшавський договір було укладено Албанією, Болгарією, Угорщиною, Німецькою Демократичною Республікою, Польщею, Румунією, колишнім Радянським Союзом і Чехословаччиною у м. Варшаві (1955). Того самого року він набув чинності терміном на 20 років. Після закінчення зазначеного терміну його було продовжено на наступний період. Албанія з 1962 р. не брала участі в роботі ОВД, а 1968 р. вийшла з нього. Виникнення ОВД означало довготривале глобальне протистояння двох міжнародних могутніх військових сил і гонку озброєнь стратегічного призначення. Проіснувавши кілька десятиліть, військова організація соціалістичних країн підтвердила правило, що навіть наймогутніші військово-політичні союзи можуть розпадатися в міру втрати єдності інтересів та їх протистояння інтересам інших держав. З розпадом «соціалістичної співдружності» та корінними змінами у соціально-політичних орієнтаціях країн Сх. Європи ОВД припинила своє існування (1989).

На протилежному полюсі глобального міжнародного протистояння перебував у післявоєнний період військово-політичний союз НАТО, створений на основі договору у Вашингтоні (за ініціативою США) США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Канадою, Італією, Іспанією (1949). 1952 р. до НАТО приєдналися Греція і Туреччина, 1955 — ФРН, 1989 — Іспанія. 1966 р. з НАТО вийшла Франція. Провідну роль у рамках НАТО відіграють США. У 90-і pp., у зв’язку з новим європейським порядком, НАТО змінило свою доктрину, реалізує програму «Партнерство заради миру», а також вживає заходів щодо зміни свого складу за рахунок держав Центральної і Східної Європи.

Україна, як незалежна держава, виходячи із своїх інтересів, враховуючи своє геополітичне становище, оголосила себе позаблоковою державою й проводить політику дружби та добросусідства з іншими державами світу.

Див. також Війна.