Віра політична

Віра політична — ставлення до дійсності, продиктоване глибокою прихильністю до політичного ідеалу, векторно-регулятивний чинник змін у суспільному житті; особисто набуті, емоційно пережиті й визнані політичні ідеали, принципи й норми поведінки та діяльності, ознака політичної культури людини. Віра політична — одне з основних джерел громадської думки, важливий чинник, що визначає політичну атмосферу певної країни. Зумовлюється освітою, політичною практикою, пропагандою, утвердженням авторитету держави, партій, громадсько-політичних організацій та їхніх лідерів. Характерним для віри політичної є не лише донесення до широкого людського загалу значущості знань про сповідувані політичними авторитетами цінності, а й перетворення цих знань на масовий пошук істини, перетворення їх на духовну точку опори задля особистого суспільного самовизначення, на «безпосередні знання» (Г. Гегель), котрі набувають форми світоглядно-ідеологічних переконань.

Витоки віри політичної — у довір’ї політичному авторитетові, інституціям, впливовість яких тісно пов’язується з моральністю, гуманістичною домінантою людського життя, генетичним ходом культури. Завдяки цьому віра політична, з одного боку, зумовлює вірність і впевненість у правомірності конкретних політичних зусиль, а з іншого — стимулює політичну інтенцію на вольову сферу людей у такий спосіб, що на їхньому озброєнні опиняються ті чи ті політичні цінності, передусім ідеал, надія чи мрія, тобто духовні спонуки пізнання й діяльності. Як наслідок — політична віра входить у природу людського «Я», стає каталізатором свідомого саморозвитку людини, її емоційно-етичної прихильності до ідейних уподобань конкретних суб’єктів політики.

Віра політична, попри її емоційний і переважно позасвідомий характер, — необхідний чинник і складова будь-якої, навіть найдосконалішої політики. Чим вагомішою є роль віри політичної у політиці, тим вищий рівень її суб’єктивізації, яка може стати метою влади й політики у випадках необхідності політичної мобілізації, в періоди гострих політичних криз, у разі необхідності примирити суспільство з сумнівним різновидом правління. Основними характеристиками віри політичної є: виявлення в індивідуальних і колективних формах, котрі об’єднують чи роз’єднують людей; асиметричність (різні виявлення віри стосовно того чи іншого об’єкта); звичка суб’єктів управління до покори і прагнення тих, що управляють, влади як її стимулятори; різниця між вірою у факти й вірою у значення слів. Чим більше в політиці прихованого, недоступного громадянам, непізнаного, тим ширшою є сфера віри політичної як одного із показників несвідомого ставлення до політики.