Віче

Віче — у стародавніх слов’ян народні збори, вищий орган влади. Виникло на основі звичаю скликати сходки, на яких вирішувались найважливіші питання життя племені. Слово «віче» походить від слова «віщати», «оповіщати», тобто скликати, збирати, отже, віче — це народне зібрання. Деякі дослідники історії права (Б. Греков) виводять термін «віче» від кореня «ве», звідси — «вещать», що повністю відповідає термінам «colloquium», «parlamentum». Таким чином, виникають термінологічні збіги з досить відомим поняттям «парламентаризм». Р. Лащенко вважав, що віче було вищим народним органом влади, який уособлював верховну волю народу. Таким чином, ідею суверенітету виконував сам народ, сама земля, а віче було «виявом влади землі»; вияв же влади землі і означає вияв верховної волі народу. На думку С. Соловйова, віче було «нерозвинутою формою самоврядування».

Вперше віче згадується в літописах у Білгороді (997), Новгороді (1016), Києві (1024), Володимирі-Волинському (1097), Звенигороді (1147), Переяславі (1175). Найбільшого розвитку сягає у другій пол. 11—12 ст. внаслідок послаблення князівської влади і розпаду Київської держави. Історичні джерела дають підстави вважати, що віче було надзвичайним органом, вирішувало найважливіші питання міського і державного життя: війни і миру, закликання і вигнання князів. Постійно міською або сільською громадою управляла рада, на чолі якої стояв тисяцький. Але поступово щоденне життя значних міст підпорядковувала собі княжа адміністрація.

Найвідомішою подією, що показує роль віче, була, за словами М. Грушевського, «перша описана в наших джерелах українська революція», а саме київське повстання 1068 р. Після поразки руських дружин у поєдинку з половцями у Києві було скликано віче, на якому перед київським князем Ізяславом була поставлена вимога створити народне ополчення та озброїти його. Князь відмовився задовольнити цю вимогу і поплатився київським престолом. Так само київське віче вчинило у 1146 p., скинувши з престолу Ігоря Ольговича. Неодноразово віче Галича протягом другої пол. 12—13 ст. вирішувало долю князів.

У джерелах 12—13 ст. слово «віче» вживали стосовно князівської ради, а також нарад знаті (1113 р. нарада київської верхівки запросила на престол Володимира Мономаха), зібрань городян з ініціативи князя.

Роль і значення віче у міському і державному житті Русі підупали в 13 ст., а самі віче зникли за часів монголо-татарського нашестя. В Новгороді, Пскові, В’ятській землі зберігалось до поч. 16 ст.

Крім цього, в Югославії віче називали палати представників органів державної влади — скупщин.

В негативному переносному значенні віче — суперечка, крик, безладдя.