Громадські організації та рухи

Громадські організації та рухи — добровільні масові об’єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань. У загальному значенні громадські організації та рухи є суспільним феноменом одного порядку. Свідчення про об’єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу й мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. Починаючи з античних часів, у різні періоди з’являються різноманітні суспільні об’єднання, котрі до певної міри впливають на суспільно-політичний розвиток. Такими об’єднаннями можна вважати численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні рицарські ордени, літературні й художні течії епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. З розширенням демократії та зростанням загального рівня політичної культури людства у 20 ст. простежується тенденція до розширення розмаїття суспільних об’єднань у соціально-політичному житті, розростання їхнього впливу в конкретно-історичних ситуаціях різних країн і, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації та рухи.

Громадські організації — це масові об’єднання громадян, що виникають з їх ініціативи для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою. Найпоширенішими різновидами громадських організацій в сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва; фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною ознакою громадських організацій, як засвідчує вищенаведене визначення, є документальне оформлення мети й завдань і організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів. Останні споріднені з громадськими організаціями тим, що, як і вони, мають масовий характер і створюються з певною метою. Отже, громадські рухи — це структурно не оформлені масові об’єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних часткових завдань, після вирішення яких вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Основними різновидами громадських рухів є: політичні рухи (Народний рух України наприкінці 80 — на поч. 90-х pp.); масові демократичні рухи (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські рухи, рухи проти расової та національної дискримінації та ін.); різноманітні соціальні (локальні) рухи; т. зв. «нові соціальні рухи», що набули поширення упродовж останніх десятиліть (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та інші рухи). Одні з названих рухів керуються у своїй діяльності порівняно вузьким завданням, інші порушують питання загальнонаціонального і вселюдського характеру. Аналізуючи виникнення і розвиток громадських рухів, польський політолог Єжи Вятр розрізняє п’ять основних стадій їх становлення: 1) створення передумов руху; 2) стадія висловлення прагнень; 3) стадія агітації; 4) стадія розвиненої політичної діяльності; 5) стадія затухання.

Типологія громадських організацій та рухів включає в себе різноманітні підходи: за родом діяльності, за поставленими цілями, за інтересами, за правовим статусом (легальні й нелегальні), за соціально-масовими ознаками, за рівнем масовості й за ступенем впливу, за спонукальними мотивами виникнення, за ціннісною орієнтацією, за масштабами діяльності, за ставленням до існуючого ладу, за ступенем і формою організації і т. ін. Виділяють дві основні групи функцій громадських організацій та рухів: 1) функції, які вони виконують стосовно забезпечення захисту інтересів своїх членів (захисна функція); 2) функції, які громадські організації та рухи виконують стосовно системи влади в державі та розвитку суспільства в цілому (опозиційна і творча функції).

Відносна відстороненість громадських організацій та рухів від політики пов’язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їхню діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації та рухи, на відміну від державних інститутів, не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов’язана з притаманними їм особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників, незалежно від мети та характеру об’єднання, нетрадиційність) та принципами їхньої діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації та рухи не є політичними організаціями. Однак сама по собі їхня діяльність почасти набуває політичнго характеру, оскільки вони, по-перше, об’єднують людей, котрі входять до спектра політичних сил (патріотичні сили, національно зорієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), і по-друге, — вони становлять собою потенційну базу для виникнення на їхній основі нових політичних партій.

Громадські організації та рухи є невід’ємним елементом будь-якого демократичного суспільства. Їх соціально-політичне призначення і роль полягають насамперед у тому, що вони допомагають людям у повсякденному житті, звільняють особу від необхідності самостійно розв’язувати безліч проблем, відкривають широкі можливості для суспільно-політичної ініціативи народу, для здійснення ним самоврядування.

Див. також Об’єднання громадян.