Громадянин

Громадянин (грец. πολιτης, лат. civis) — соціальний тип особи, який характеризується наявністю таких суспільно значущих якостей, як законослухняність, вміння поєднувати власні і суспільні (державні) інтереси, почуття обов’язку щодо Батьківщини (патріотизм). Характерна ознака громадянина — легальний статус повноправного члена суспільства, володіння сукупністю громадян, прав (право власності, участі в управлінні державними і суспільними справами тощо). Цей статус визначається рядом чинників: фактом і місцем народження, зв’язком з батьками («закон крові»), натуралізацією і т. ін. В античних Греції та Римі громадянином вважався кожен вільний член полісу (держави). У цьому розумінні особа і громадянин збігалися: Civis Romanus sum! Афінська демократія позбавляла всіх громадянських (політичних) прав рабів, метеків і жінок. У сучасному суспільстві існує практика надання та позбавлення (апатриди) чи обмеження громадянських прав, одночасного громадянства в кількох країнах. Громадяни сильніші за державу, вчили стоїки. За Арістотелем, саме громадянин є основою держави. На думку Т. Гоббса, навпаки, громадяни мають повністю підкорятися волі держави.

Одна з головних проблем у концепції громадянина — співвідношення природних (безумовних) і громадянських (умовних) прав людини. Ця дилема визначена, зокрема в назві відомого документа Великої французької революції — Декларації прав людини і громадянина (1789). Вона ж наявна в Загальній декларації прав людини (1948), де ст. 4-12 висвітлюють громадянські (політичні) права, а ст. 23-24 — економічні, соціальні та культурні. «Розведення» прав людини і громадянина базується на різних антропологічних принципах: людина як розумна й природна істота і людина як соціальний суб’єкт. Фіксуючи зазначену антиномію, Арістотель свого часу зауважував: у спотвореній державі хороша людина є поганим громадянином, а в правовій — гарним. На думку В. Соловйова, бути громадянином є саме по собі позитивне право, якого можна і позбутися. Але бути людиною — не умовне право, а невід’ємна властивість мислячої істоти, першооснова будь-яких прав.

Як категорія суспільної науки поняття «громадянин» насамперед характеризує індивіда як «політичну людину», агента суспільно-політичного життя: громадянська війна, «громадянська страта», громадянська непокора (дисидентство), громадянська (укр. мовою — цивільна) угода тощо. Громадянин є одним з головних суб’єктів громадянського суспільства, яке забезпечує відтворення соціального і приватного життя. У політичній сфері поведінка людини визначається саме нормами цивільного права, що регулює відносини учасників суспільному обігу, — стосунки громадян між собою, громадян з організаціями, громадян з державними установами. «Якість громадянина», його зрілість, суспільна активність (громадянська позиція) зумовлюються мірою розвитку суспільної та індивідуальної політичної культури, практикою соціалізації, вихованням. Характеристика сутності громадянина містить у собі також національні та інші ознаки: громадянин України, «подвійний громадянин», космополіт — «громадянин Всесвіту». Неминуче обмеження прав і регламентація діяльності громадянина з боку держави певною мірою компенсується можливостями вільної самореалізації особи у сфері громадянського суспільства і приватного життя. Права громадянина, в тому числі невід’ємні, мають органічно пов’язуватися з його обов’язками. У свідомому і добровільному виконанні суспільних обов’язків проявляється моральна розвиненість людини, її органічна цілісність як людини, особи і громадянина.

В умовах становлення демократичної, соціальної, правової держави в Україні зростає орієнтація на особу, необхідність захисту її прав і гідності, гарантій щодо соціального забезпечення і постійного піклування з боку держави. Реалізація правового статусу громадянина є важливою умовою успішного розвитку і функціонування громадянського суспільства, подолання етатизму і монополізації економічного, політичного, соціального і духовного життя суспільства.

Див. також Громадянство, Громадянство України.