Громадянське суспільство

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Громадянське суспільство є базисом держави, ініціює в ній необхідні зміни. Держава, в свою чергу, захищає принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які формують громадянське суспільство. Але якщо державі властиві різні форми правління (демократична, диктаторська, монархічна), то громадянське суспільство існує виключно за умов демократії. Високий рівень розвитку громадянського суспільства забезпечує демократичність держави. Нерозвиненість громадянського суспільства є однією з умов існування тоталітарного й авторитарного режимів. Сутність громадянського суспільства полягає в забезпеченні законних прав людини. Особа має гарантію вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, можливість вільно висловлювати і відстоювати свої погляди та інтереси. Становлення громадянського суспільства є невпинним процесом удосконалення громадянина, суспільства, влади, політики, права, який охоплює всі без винятку сфери життєдіяльності. Його розвиток для тих народів, які досягли відчутних результатів на цьому шляху, не втрачає якості від нескінченності довічного удосконалення. Корені поняття і самої ідеї громадянського суспільства сягають Давніх Греції і Риму, а саме політико-юридичної думки тих часів. Його знаходимо в ідеї поліса Арістотеля, societas civilis Цицерона та в ідеях природного права. На той час громадянське суспільство і держава були, по суті, взаємозамінними термінами. Дослідники політичних теорій мислителів Давньої Греції визнавали, що у них «політичне» обіймало всі важливі сфери життя суспільства: сім’ю, релігію, освіту, художню літературу, мистецтво та ін. Бути членом πολιτεια означало бути громадянином, тобто жити і діяти відповідно до законів, а також не завдавати шкоди іншим громадянам. Тоді ж виникло й розуміння суспільства як сукупності громадян. Цікаві погляди виклав італійський політичний мислитель Н. Макіавеллі (1469-1527), зокрема: глава держави не повинен зловживати своїми правами та порушувати майнові й особисті права підданих. Йшлося, власне, про громадянське суспільство як про спільноту людей, протилежну державі, яка прагне підірвати будь-яку діяльність суспільства, аби самій піднестися над ним. Чимало корисного висловив Макіавеллі щодо таких неполітичних сфер, як праця, сім’я, любов, задоволення особистих потреб, тобто про приватне життя, яке властиве людям. Він довів, що окрім держави є щось самостійне, самодостатнє, що живе за своїми законами. На його думку, це й є громадянське суспільство. Майже до середини 17 ст. не виникало нових концепцій громадянського суспільства. По тому принципово нову концепцію виклав англійський вчений Т. Гоббс. Вона полягала в тому, що подібне суспільство виникає внаслідок переходу від натурального стану первісних, некерованих пристрастей, загальної ворожнечі та страху смерті до впорядкованого культурного суспільства, громадяни якого завдяки державній владі, спокою і порядку, що супроводять її, докорінно змінюються і створюють умови для виникнення суспільства вищого порядку. Дж. Локк використовував поняття «громадянське суспільство» і «держава» як взаємозамінні. У І. Канта аналогічні поняття виступають як синоніми. Взаємозалежність зазначених понять особливо помітна у Ж.-Ж. Руссо. Законну силу, на його думку, має лише та система правління, яка заснована на участі кожного громадянина у владних відносинах, на безперечному повновладді народу. Виходячи з цього, він відкидав принцип представництва, оскільки тут громадянин передоручає свою долю іншій особі й тим самим позбавляється свого права дійсного правоздатного громадянина. У цьому він вбачав сутність societe civile (громадянського суспільства — держави). Перехід від середньовіччя до Нового часу ознаменував визрівання громадянського суспільства і, відповідно, формування усвідомлення різниці між ним і власне державними інститутами. Особлива заслуга в розробці концепції громадянського суспільства щодо взаємодії його з державою належить Г. Гегелю. У його «Філософії права» систематизовано вчення про обидва феномени, в якому він доводить принципову відмінність громадянського суспільства від політичної держави. Суспільство, згідно з його концепцією, має вийти за свої межі й розв’язувати проблеми разом з іншими інституціями, взаємозбагачуючи одна одну. Вищі інтереси громадянського суспільства охороняються законодавством, судом і поліцією і тому не можуть бути реалізовані без участі держави. Надмірний розвиток одних елементів громадянського суспільства може призвести до несправедливого придушення інших.

З початком процесу демократичної перебудови світового співтовариства зріс загальний інтерес до проблематики громадянського суспільства. Його наукове дослідження проводиться у невід’ємному зв’язку з проблематикою правової держави. Західні й вітчизняні політологи знайшли принципово нові підходи щодо аналізу названих понять, внаслідок чого політико-правова теорія збагатилася новими положеннями, а саме: громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається в тісному взаємозв’язку із становленням правової держави; для цивілізованого розвитку обох феноменів необхідно створювати надійний механізм взаємодії та взаємозбагачення; не лише держава, а й інститути самого громадянського суспільства можуть негативно впливати на інші його складові; формування громадянського суспільства є передумовою становлення політичної демократії, обмеження всеохоплюючої ролі держави. Певні інститути і феномени водночас належать і до громадянського суспільства, і до правової держави. Вони виконують роль необхідної «зв’язки» між ними і мають вирішальне значення щодо функціонування громадянського суспільства. До таких структур та інститутів можна віднести політичні партії, об’єднання, клуби, засоби масової інформації, механізми виборчого процесу, політичну культуру, політичне представництво тощо. Подальший розвиток відносин суспільства і держави є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава — демократичною і правовою.

Громадянське суспільство має під собою економічну основу. Його формування супроводжується появою різноманітних форм власності та перевагою приватного капіталу. У розвиненому суспільстві діє розгалужена ринкова інфраструктура, що підлягає регулюванню. Зазначені чинники спричиняють ділову активність, заповзятливість людей, створюють передумови плідної роботи. У політичній сфері громадянське суспільство забезпечує усім своїм громадянам вільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадянин при наявності закону і рівності всіх перед ним мають інтерес і реалізують його. У такій державі виключається дискримінація за національними, етнічними, політичними, релігійними, статево-віковими ознаками, забезпечується надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина. Головним суб’єктом такого суспільства виступає людина.

Існує три напрямки історичного і політичного розвитку, які ведуть одним шляхом до громадянського суспільства: розвиток політики, колективістських й індивідуальних засад громадянськості. Універсальність і фундаментальність основ громадянського суспільства і правової держави становлять одвічні поняття — порядність, чесність і людяність. У такому суспільстві вільно розвивається асоціативне життя, відбувається децентралізація державної влади завдяки передачі значної її частини самоврядуванню, безконфліктне розв’язання суспільно-політичних проблем. Цілісний правовий, політичний, ідеологічний, культурний, етичний механізм, який забезпечує ефективний вплив громадянського суспільства на структури влади і соціального життя країни, становить собою зміст поняття демократизму. Щодо сучасного розуміння громадянського суспільства, слід окреслити такі чинники, що особливо впливають на його формування. Громадянське суспільство — це соціально організована структура, що складається за межами політичних структур, але охоплює й їх, оскільки вони також є його частиною і утворені громадянами. Такі елементи, як демократичне законодавство, поділ влади, наявність легальної опозиції, цілого ряду політичних партій тощо, не є самі собою безпосередньою структурою громадянського суспільства, але вони становлять певні форми закріплення його впливу в політичній організації суспільства. Їхня соціальна роль полягає в реалізації цінностей громадянського життя, політичні й соціальні свободи людей та їх об’єднання в асоціації, групи, партії. Громадянське суспільство існує за умови плюралізму будь-якої, зокрема соціально-політичної діяльності, її матеріальних та ідейних основ. Сфера приватного життя має бути закритою для будь-якого політичного, владного втручання. Це найважливіший показник існування громадянського суспільства. Серед складових організації й функціонування демократизму влади для громадянського суспільства особливо істотні такі: її легітимність; всезагальність, повнота демократизму; ефективність реалізації одержаного кредиту довір’я в інтересах народу тощо. Разом з тим великого значення набуває забезпечення особистої, соціальної, економічної безпеки громадян, їх доступу до охорони здоров’я, освіти, культури, мінімальних основ вибору діяльності за покликанням; соціально гарантована компенсація трудових втрат, заборона всіляких форм примусу і т. ін.