Громадянські права і свободи

Громадянські права і свободи — основа конституційно-правового статусу громадянина певної держави, яка визначає можливості його участі в політичному, соціальному і культурному житті суспільства. У найзагальнішому вигляді громадянські права і свободи закріплені у прийнятій ГА ООН Загальній декларації прав людини (1948), а також уточнені й розвинуті в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права та Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права (обидва 1966). До основних громадянських прав і свобод належать: право на свободу і рівність; право на життя й особисту недоторканність, включаючи свободу від рабства і підневільного стану, від тортур і жорстокого поводження, від втручання в особисте й сімейне життя, свободу пересування, свободу думки, совісті, релігії і т. ін.; економічні, соціальні і культурні права, включаючи право на соціальне забезпечення, на працю, на відпочинок, на нормальний життєвий рівень, на освіту, на участь у культурному житті суспільства; право на соціальний і міжнародний порядок, за якого можуть бути повністю здійснені всі права і основні свободи.

Громадянські права здебільшого існують, діють, функціонують як юридичні права у формі правових норм і забезпечуються законом. Вони інколи можуть збігатися за деякими ознаками з правами людини. Об’єктом громадянських прав людини є вона сама, її життя як таке, а предметом — конкретні форми і прояви її життя й діяльності, поведінки. Там, де має місце збіг природної і громадянської іпостасей людини, там має місце й збіг природних і громадянських прав, оскільки у своїх витоках громадянські права мають природне коріння. В європейському типі правової політичної, моральної свідомості у трактуванні проблем громадянських прав її концептуальну основу становлять концепції громадянського суспільства, правової держави, поділу влади, зв’язку громадянських прав із загальнолюдськими цінностями і т. ін.

Громадянські права доцільно досліджувати, виходячи з наявності різних типів сучасних світових культур, релігій, технологій. Те, що в одній країні кваліфіковано як норма громадянського права, в іншій може бути нормою природного права, а може взагалі бути лише проявом поведінки, що не стосується ні громадянського, ні природного права. І навіть у межах одного типу культури одне й те саме явище може сприйматися різним чином. У європейських національних правових системах право на розумність закону конституйовано як громадянське право. У США п’ята поправка до Конституції вимагає справедливості закону, що органічно пов’язано з вимогою його розумності. У колишньому СРСР і в соціалістичних країнах Європи справедливість, об’єктивність, розумність закону були поставлені в залежність від «революційної доцільності». Громадянські права відбивають становище індивіда в громадянському суспільстві, а оскільки на його становище чинять вплив різні сили, що діють у суспільстві, то й його становище не може бути незмінним. Кінець 20 ст. засвідчує наростання у світі тиску й панування релігійної свідомості, фундаменталістських орієнтацій. Це може спричинити зміщення акцентів у проблемі громадянських прав, у їх інтерпретації, у механізмах забезпечення, сприяти ототожненню етнічного, релігійного, політичного, наприклад, у концепції сіонізму: всі євреї — іудеї, всі іудеї — сіоністи, або в абсолютизації етнічного за формулою: Китай — батьківщина всіх китайців світу або Ізраїль — батьківщина всіх євреїв світу. Посилення і поширення таких концепцій, безумовно, внесе суттєві корективи в концепцію громадянських прав і прав людини.

Громадянські свободи є втіленням ідеї про органічний зв’язок історичного прогресу з рівнем свободи особи. Вона лягла в основу буржуазних революцій, гуманізму, просвітництва. Це привело до того, що сама свобода була проголошена природним правом людини, що й дозволило їй стати конституційною нормою у багатьох країнах. Єдність свободи, прогресу, індивідуалізму й прав людини стала фундаментальною основою розвитку нового суспільства. Саме індивідуалізм розкрив простір для реалізації творчих потенцій особи й тим самим звільнив від корпоративних пут найпотужніше джерело суспільного розвитку й прогресу. Ідея громадянських свобод народилася в Європі, але в сучасному вигляді вона сформувалася в американському суспільстві. Доповнення до американської Конституції («Білль про права») гарантує основні громадянські свободи: совісті, мови, преси і зборів, юридичний захист від необгрунтованих переслідувань тощо. Поправка І вищеназваного документа, зокрема, наголошує: «Конгрес не повинен видавати законів, що встановлюють якусь релігію чи забороняють її вільне сповідування, що обмежують свободу слова або друку чи право народу мирно збиратися і звертатися до Уряду з петиціями про припинення зловживань». Американська концепція втілення громадянських свобод знайшла своє продовження і втілення в багатьох країнах світу і особливо Європи, однак і вона не є безперечною, оскільки час і світ постійно змінюються.

Громадянські права і свободи в демократичному суспільстві тісно пов’язані між собою. Вони перебувають під постійним контролем світової громадськості й міжнародних організацій, насамперед ООН. Саме тому одним з найважливіших завдань є приведення національного законодавства й суспільно-політичної практики у відповідність із загальновизнаними нормами і стандартами громадянських прав і свобод. Громадянські права і свободи в Україні регулюються на конституційному рівні. У Конституції України їм присвячений спеціальний розділ (II). Тут зафіксовано: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21); «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» (ст. 24).