Гумбольдт Вільгельм фон

Гумбольдт (Humboldt) Вільгельм фон (1767—1835) — німецький філолог, філософ, державний діяч і дипломат. У 1802—1808 pp.перебував у Римі, офіційно представляючи Пруссію при папському престолі. 1809 р. заснував Берлінський університет і кілька років очолював його. В 1814—1815 pp. разом з К. А. Гарденбергом представляв Пруссію на Віденському конгресі, виступав як прихильник об’єднання Німеччини. У січні-грудні 1819 р. перебуваючи на посту міністра внутрішніх справ, намагався провести ліберальні реформи.

Автор праць: «Ідеї про державний устрій, викликані новою французькою конституцією» (1791), «Ідеї до досвіду, який визначає межі діяльності держави» (опубліковано 1851). Гумбольдт був представником німецького класичного гуманізму. Він вбачав мету історії в здійсненні ідеалу «гуманності», який полягає в духовному формуванні і розкритті людської індивідуальності з її інтересами і здібностями. Вільний внутрішній саморозвиток індивідуальності і нації, яку Гумбольдт також розумів як своєрідну духовно-творчу індивідуальність, визначає, на його думку, і межі діяльності держави. Діапазон активності функцій держави має бути звуженим. Держава не повинна піклуватися про позитивне благо громадян, тобто їхнє матеріальне становище і суспільну кар’єру, їхню моральність, фізичне здоров’я, спосіб життя тощо. Урядова регламентація вносить небажану одноманітність і не дає проявитися індивідуальному характерові та здібностям кожної окремої особи. Постійне очікування допомоги з боку держави зрештою обертається бездіяльністю людини. Якщо кожен надіється на турботу держави щодо себе, то він зазвичай доручає їй і турботу про своїх співвітчизників. Ця обставина зменшує співчуття до близьких і робить людей менш готовими до надання взаємодопомоги. Суспільна допомога найефективніша там, де людина усвідомлює, що все залежить від неї. Таким чином, на долю держави залишається тільки турбота про безпеку громадян, тобто регулювання таких дій, які безпосередньо загрожують чужому праву, розв’язання спорів про права, поновлення порушених прав і покарання правопоушників. Гумбольдт розмежовував суспільство і державу. З його погляду, суспільство принципово більш значуще, ніж держава, а людина є чимось набагато більшим, ніж громадянин. Державний устрій, на думку Гумбольдта, не може бути основною метою, він є тільки засобом для розвитку людини. Людина повинна прагнути свободи розвитку своїх здібностей, можливості користуватися силами природи виключно в міру своїх потреб і відповідно до своїх особистих нахилів, у межах своєї сили і свого права. Особливе місце Гумбольдт відводить питанням справедливості, зокрема справедливого покарання. У своїх роздумах про справедливість Гумбольдт виходить з позицій природного права: «Ніхто ніколи не може якимось чином отримати право користуватися силами або майном іншої людини, не маючи на це її згоди або проти її волі».