Даосизм

Даосизм (від кит. дао — шлях) — одна з шести (за класифікацією Сима Таня) провідних течій стародавньої китайської філософії. Основоположник даосизму — Лі Ер Лаоцзи (хоч багато дослідників висловлюють сумніви щодо реальності існування такої особи). Даосизм виник у 6—3 ст. до н. е., а у 2 ст. н. е. на його основі зародилася одна з китайських синкретичних народних релігій, що увібрала елементи конфуціанства й буддизму і мала однойменну назву, а у 5 ст. н. е була проголошена державною.

Основоположною категорією даосизму є «дао», що символізує природний, незалежний ні від кого і ні від чого (в тому числі й від бога, що було дуже незвичним для стародавньої філософії із притаманним їй теологічним забарвленням) перебіг подій, втілення чеснот, природної справедливості та загальної рівності. Будь-які відхилення від «дао» засуджуються. Надмірне збагачення розглядається як «порушення дао», так само як і штучна державотворчість, усі прояви насильства й особливо війна. Навіть перемога у війні не сприймається як благо — вона повинна відзначатися, з погляду даосизму, «поховальною процесією». Водночас засуджуються й дії, спрямовані на подолання тих чи інших відхилень від «дао». Їх подолання повинно відбуватися внаслідок спонтанної дії «дао». Основним принципом поведінки проголошується «увей» — «недіяння», що тлумачиться не як цілковита бездіяльність, суцільна пасивність, а як можливість діяти, не відходячи від вимог «дао», без боротьби. Таким чином, даосизм (майже повністю витиснутий у новий час буддизмом, конфуціанством і частково християнством) в усіх сферах, у т. ч. й у політичній, орієнтував на поміркованість, стриманість, незмінність природного стану справ. Головна мета послідовників даосизму — досягнення єдності з першоосновою світу (дао).

Див. також Китаю Стародавнього політична думка.