Декларація прав національностей України

Декларація прав національностей України — один з найважливіших державних актів у сфері міжнаціональних відносин, прийнятий Верховною Радою України 1.11.1991, після проголошення суверенітету та незалежності України. Прийняття Декларації прав національностей України безпосередньо пов’язувалося з потребою забезпечення втілення в життя Загальної Декларації прав людини та ратифікованих Україною міжнародних пактів про права та свободи особистості, з утвердженням у незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп населення України. Нагальна потреба в Декларації прав національностей України пов’язана також з тим, що на території України проживають громадяни близько 130 національностей, які разом з українцями становлять народ України.

Декларація прав національностей України складається із 7 розділів, у котрих передбачено гарантії всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Передбачено, що представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Декларація передбачає, що Українська держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур. Разом з тим Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і поширення інформації. Верховна Рада України тлумачить ст. З Закону «Про мови в Українській РСР» таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною українською мовою. Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільного користування російською мовою. В регіонах, де компактно проживає кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнята для всього населення даної місцевості. Декларація прав національностей України передбачає також, що усім громадянам України кожної національності гарантується право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів. Пам’ятки історії та культури народів та національних груп на території України охороняються законом. Важливим є те, що Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій. Національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають право на вільні контакти із своєю історичною батьківщиною.

Див. також Декларація, Національна політика України.