Депутатський індемнітет та імунітет

Депутатський індемнітет та імунітет [лат. indemnitas (indemnitatis) — захист від шкоди, забезпечення збереження; лат. immunitas (immunitatis) — звільнення від повинності, недоторканність] — депутатська недоторканність, один з основних елементів конституційно-правового статусу члена парламенту, його привілей. Призначення депутатського індемнітету та імунітету — забезпечити ефективність діяльності парламентарія з метою максимальної реалізації ним свого мандата. Депутатський індемнітет та імунітет мають давню історичну традицію. Ще за феодалізму члени станово-представницьких установ користувалися певним імунітетом щодо дій королівської влади.

Поняття «депутатський індемнітет» звичайно означає, що член парламенту юридично не відповідальний за свої висловлювання й голосування у процесі виконання ним обов’язків у парламенті та його органах. У англомовних країнах термін «індемнітет» замінено поняттям «привілей свободи слова». Депутатський індемнітет визнано в усіх країнах. Однак у деяких з них він має дещо вужчий зміст. Зокрема, в Латвії та ФРН депутати на загальних підставах несуть відповідальність за наклеп, а в Білорусі, Литві та Україні — за наклеп та образу. Подібні обвинувачення є підставою для судового переслідування депутатів і за конституцією Греції, проте для цього необхідний дозвіл парламенту.

На основі депутатського імунітету члени парламенту користуються захистом представницького органу від арешту і деяких інших процесуальних дій, пов’язаних з обмеженням особистих прав і свобод, а також від судового переслідування на підставі порушення кримінальної справи. Зміст і обсяг депутатського імунітету в різних країнах неоднаковий, але ніде він не має абсолютного характеру.

У ряді держав депутати користуються імунітетом лише на парламентських сесіях. Майже в усіх країнах депутати не мають імунітету в разі їх затримання на місці злочину. В англомовних державах статус депутатів щодо цього мало відрізняється від юридичного становища інших громадян. Так, у Великій Британії для арешту члена нижньої палати парламенту досить формальної згоди спікера — голови палати. У США конституційні приписи стосовно депутатського імунітету сформульовано в такий спосіб, що члени парламенту можуть бути заарештовані без дозволу представницького органу в будь-якому випадку протиправної поведінки.

Існують і інші підходи до обсягу депутатського імунітету. Наприклад, у Фінляндії депутата можуть заарештувати й порушити проти нього кримінальну справу без санкції парламенту, коли його дії кваліфікуються як злочин, за вчинення якого передбачено позбавлення волі не менш як на 6 місяців. У Швеції дозвіл парламенту на арешт і переслідування депутата не потрібні, якщо відповідна кримінальна санкція передбачає позбавлення волі на 2 роки, а в Македонії, Словенії, Хорватії та Югославії (у разі затримання на місці злочину) — на 5 років. Однак звичайним є положення, за яким дозвіл (згоду) на арешт депутата дає парламент, а в період між сесіями — його керівний орган. Навіть у тих випадках, коли депутата затримали на місці злочину, про це негайно має бути повідомлено парламентові, який і приймає рішення щодо застосування відповідного запобіжного заходу.