Державний переворот

Державний переворот — різновид політичного перевороту, одна з форм насильницької зміни політичного режиму, захоплення влади однією з політичних сил у процесі політичної боротьби. Державний переворот є своєрідним виходом політичної боротьби за межі легальності. Характерною ознакою державного перевороту є авантюристські дії вузького кола змовників, ізольованих від широких соціальних сил, які також зацікавлені в політичних змінах. На відміну від соціальної революції наслідком державного перевороту не є докорінна зміна економічного базису, системи матеріальних і духовних відносин, а лише зміна суб’єкта політичної влади, усунення однією політичною групою (керівників держави, військових, представників силових структур) уряду або іншої групи від влади.

У 19 — першій пол. 20 ст. державний переворот був досить звичною формою зміни влади в Європі (як приклад — державний переворот Луї Бонапарта у Франції 1851 р. і маршала Пілсудського в Польщі 1926 p.). У другій пол. 20 ст. державні перевороти частіше відбувались у країнах третього світу, в яких лише незначна частина населення бере участь у політичному процесі. У деяких регіонах світу державний переворот навіть є своєрідною політичною традицією. В історії Іспанії та латиноамериканських країн, починаючи з 19 ст. (заколот Рієго проти абсолютної монархії в Іспанії 1820 p.), такою традицією (під назвою «пронунсіаменто») було втручання військових у процес політичного керівництва державою.

Механізм виникнення державного перевороту до кінця не з’ясовано. Одними із чинників, що впливають на державний переворот, є: відмова частини державного керівництва від лояльності до легітимного уряду (чи до глави держави); особисті якості політичних лідерів, політична сила й воля їх найближчого оточення; здатність і готовність державної влади до самозахисту та самозбереження, суспільна думка і політичні настрої широких мас населення, позиція інших політичних сил; рівень культури та демократизму населення країни.

У минулому державні перевороти здебільшого зводилися до передачі функції глави держави (найчастіше монарха) від однієї особи до іншої. З розвитком політичних систем і переходом до демократичного правління сталося істотне розширення структури державної влади до чотирьох самостійних центрів (глава держави, вищі органи законодавчої, виконавчої та судової влади), тому державний переворот набув більш складних форм. До таких форм належать: повний державний переворот, тобто незаконна зміна усіх чотирьох суб’єктів державної влади; частковий державний переворот, тобто незаконна зміна одного чи кількох суб’єктів державної влади; незаконне припинення одним із суб’єктів влади повноважень іншого (або інших) суб’єктів державної влади.

Існує кілька типів державного перевороту, що дозволяють з’ясувати механізм їх виникнення. Першим, класичним типом державного перевороту є двірський переворот, характерний для традиційного суспільства. У ньому правлять бал, як правило, традиції й звичаї. Традиція пропонує несвідомодовірливе ставлення до володаря або групи володарів, якщо ця влада не суперечить традиції й базується на ній (стародавність роду, старшинність, конфесійно-етнічний паритет та ін.). Другий тип державного переворотуу — заколот. Під ним слід розуміти державний переворот, ініційований невеликою групою змовників, озброєних дій, які не спираються ні на широку підтримку мас, ні на вивчення ситуації, ні на продуману програму. Отже, заколот — відкрите насильство з метою оволодіння державною владою. Третій тип державного перевороту — повстання. Йому притаманний певний рівень організованості й наявність структур, які його забезпечують. Велику роль у ньому відіграють керівники, програми, цілі (як правило, декларовані), що знаходять обгрунтування у спрощених програмах, гаслах. Повстання керується привабливими категоріями мислення і мови (право, справедливість, народ, правда, віра), ідейним забезпеченням виправдання повстання як законної справи. Четвертий тип державного перевороту — бунт, котрий є завжди відповідною реакцією на будь-які екстраординарні дії представників правлячих політичних груп, державних органів. Не переступаючи локальних рамок, обмежених завдань, невдоволення окремими діями уряду, бунт себе швидко вичерпує. Гасла, висунуті учасниками бунту, як правило, або дуже глобальні, або дуже приземлені.

Державний переворот виглядає як одна з легких та безболісних форм розв’язання політичних суперечностей між найвпливовішими політичними силами, історичний досвід свідчить про можливість здійснення державного перевороту протягом кількох годин, майже без масштабних насильницьких дій. Проте державний переворот не гарантує стабільності нового політичного режиму і тягне за собою можливість іншого перевороту. У сучасному суспільстві державний переворот, як правило, супроводжується введенням надзвичайного стану, порушенням норм права, політично легальних форм боротьби, а тому в більшості випадків засуджується громадською думкою.

Див. також Політичний переворот.