Десницький Семен Юхимович

Десницький Семен Юхимович (1740—1789) — український і російський політичний мислитель, зачинатель української і російської юриспруденції, перший вітчизняний доктор і професор права. В 1759—1766 pp. — студент Московського університету, слухач Академічного Петербурзького та Глазгівського університетів; 1767—1787 pp. — професор Московського університету, завідуючий кафедрою; з 1783 р. — член Російської Академії наук. Головні праці — «Слово про прямий і найближчий засіб навчання юриспруденції», «Юридичні роздуми про початок і походження шлюбу», «Юридичні роздуми про різні поняття, які мають народи про володіння майном у різних станах суспільства» та «Уявлення про заснування законодавчої, судової та карної влади в Російській імперії».

Десницький один з перших (після С. Оріховського) у вітчизняній політико-правовій думці (за 20 років до практичного втілення у Європі) обґрунтував ідею поділу влади, яка відрізняється і від поглядів Д. Локка, і від суджень Ш. Монтеск’є. Законодавчу владу, за Десницьким, здійснює монарх разом із Сенатом у кількості 600—800 багатих людей, обраних на 5 років, виконавчу очолює монарх, судову і каральну — Сенат і суди. Причому судді у судових установах незмінні, а розгляд справ вони здійснюють привселюдно, за участю адвокатів і присяжних засідателів, що обираються з представників усіх верств населення. Остання пропозиція дійсно могла б суттєво вплинути на зміцнення захисту прав і свобод громадян, але вона, як і проект Десницького у цілому, була відкинута Катериною II. Перший вітчизняний доктор юриспруденції увійшов в історію і як захисник прав міщан, що очевидно з його планів вдосконалення міського самоврядування, котре, на його думку, мало здійснюватись у Москві й Петербурзі колективним органом у складі 18 дворян і 55 купців, а у губернських містах — 7 купців і 5 дворян, які обирались би на 2 роки. Десницький досить різко висловлювався проти кріпосного права і пропонував поступово, крок за кроком, починаючи від заборони продавати селян без землі, переводити їх без земельних наділів у дворові, а далі скасувати його зовсім. Мислитель виявив себе прихильником свободи совісті, рівності народів, противником національного гноблення. Але разом з тим Десницький, визнаючи природні свободи і рівність людей, виправдовував їх соціальну і станову нерівність у суспільстві. Він створив цілу теорію щодо виправдання цього становища: нерівність у первісному стані й поступова втрата більшістю членів роду чи племені своїх природних вольностей зумовлюється «перевагами одних людей над іншими у якостях тілесних, як-от: дебелість та могутність тіла надзвичайна»; нерівність за доби скотарства і рільництва доповнюється ще й «перевагами одних людей над іншими в якостях душевних, як-от: хитрість, моторність, здатність до передбачення і т. ін.»; нерівність за часів комерційного стану випливає з «переваг у багатстві та наддостатку всього». Саме багатство, на думку Десницького, свідчить про високу честь, гідність і переваги людини, про її призначення керувати державою і годувати «численних бідних і вбогих людей». Багаті взагалі викликають найглибшу повагу у вченого, але й тут свої симпатії він віддає міщанам, купцям і фабрикантам, тобто молодій буржуазії Російської імперії. З цим пов’язане, напевне, й те, що Десницький свободу особи багато в чому розумів як свободу економічної діяльності, тобто саме йому належить вітчизняний пріоритет в обґрунтуванні свободи підприємництва.