Дипломатія

Дипломатія (франц. diplomatie — аркуш, документ, згорнений вдвічі) — засіб здійснення зовнішньої політики держави, який становить сукупність мирних заходів, пов’язаних зі здійсненням міжнародних відносин; офіційна діяльність державних органів, що здійснюють функцію представництва держави, спрямовану на реалізацію зовнішньої політики держави. Дипломатію також визначають як мистецтво взаємно узгоджувати інтереси різних держав, а в конкретнішому розумінні — як науку або мистецтво ведення переговорів. Дипломатія є сукупністю мирних (невоєнних) заходів задля зміцнення міжнародного співробітництва, а в разі потреби — запобігання міжнародним конфліктам або їх урегулювання, пошук компромісів та взаємоприйнятних рішень. Порядок дипломатичних відносин між державами та іншими суб’єктами міжнародного права (скажімо, міжнародними організаціями) визначається нормами дипломатичного права, зокрема Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. Основними та найпоширенішими методами дипломатії є: офіційні та інші візити і переговори на найвищому та високому рівнях, дипломатичні конгреси, конференції, наради та зустрічі, укладення міжнародних договорів та інших дипломатичних документів, участь у роботі міжнародних організацій та їх органів, представництво держави за кордоном, дипломатичне листування. Керівництво дипломатичною діяльністю держави здійснюється урядом, а безпосереднє оперативне керівництво — відомством закордонних справ.

У нинішніх умовах, на зміну грецьким, італійським та французьким методам і прийомам т. зв. «старої дипломатії» часів Талейрана і Бісмарка, прийшла «нова дипломатія», американський метод якої вирізняється активним спілкуванням з громадськістю, що зближує дипломатію і політику. Засудження «таємної дипломатії», однак, не означає цілковитого усунення конфіденційності з міждержавних відносин. Уряди обмінюються і обмінюватимуться посланнями, нотами та іншими дипломатичними документами, не тільки призначеними для опублікування, а й суто конфіденційного характеру. Інакше довелося б заздалегідь обмежити пошуки компромісів або взагалі відмовитися від зондування намірів іншої сторони щодо можливостей досягнення взаєморозуміння. Сучасна дипломатія передбачає наявність основної ланки закордонних органів зовнішніх відносин держави — постійних дипломатичних представництв, акредитованих в інших державах (посольств, місій). Створення таких постійно діючих органів можливе лише за наявності дипломатичних відносин між зацікавленими державами, для встановлення яких потрібне визнання іншої держави де-юре та взаємна згода мати ці відносини. Уряд, який вирішує направити свого посла, запитує попередньо у приймаючої сторони згоду (агреман), причому не заведено розголошувати факт запиту агреману. Згода уряду на кандидатуру посла означає, що ця кандидатура розглядається як персона грата (лат.), тобто бажана особа. Під час першого офіційного відвідування глави держави іноземний посол вручає вірчі грамоти, в яких міститься прохання вірити всьому тому, що викладатиме посол від імені глави своєї держави та уряду, звідки й назва.

У ширшому розумінні дипломатія складається, на думку американського професора Г. Моргентау, з таких елементів, як можливості: визначати власні цілі та оцінювати цілі інших країн з огляду на силу (наявну чи потенційну), якою можна скористатися для їх здійснення; визначати ступінь сумісності різних цілей; можливість використовувати три основні засоби для здійснення своїх цілей: переконання, компроміс та погрозу силою. Мистецтво дипломатії полягає в тому, щоб правильно і вчасно обрати один з названих засобів. Нинішня роль ООНівської дипломатії та міжнародних посередників, представників впливових регіональних організацій зосереджується на запобіганні виникненню конфліктів та розв’язанні тих, що спалахнули, шляхом переговорів, а в разі потреби (попри визначення колишнього державного секретаря США Г. Кіссінджера дипломатії як «мистецтва стримувати застосування сили») — у нав’язуванні миру силою.

Див. також Міжнародна політика.