Дисидентство

Дисидентство (від лат. dissidens — незгідний, від dissidere — не погоджуватись, розходитись) — виступ проти існуючого державного (політичного) ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці; відступництво від учення панівної церкви. Термін «дисидентство» увійшов у сучасну політичну лексику з історії релігії. У середні віки дисидентом у Зх. Європі називали будь-якого віровідступника, єретика. Після Реформації дисидентами вважали людей, які не сповідували панівної віри в даній країні. Уже в той час питання дисидентства пов’язували з проблемами прав громадянства і віри. У політиці дисидентство виявляється як інакомислення і полягає в тому, що та чи інша точка зору, ідейна позиція не збігається з офіційною. Інакомислення відіграє важливу роль у розвитку сусп-ільста: продукує оригінальні ідеї, виробляє нестандартні підходи до розв’язання назрілих проблем, зумовлює проведення суспільних новацій. Ступінь розвитку інакомислення в суспільстві насамперед залежить від характеру політичного режиму. У тоталітарних суспільствах, розвиток яких жорстко регламентується офіційною ідеологією, засуджується, забороняється і суворо карається будь-яке інакомислення й кваліфікується як дисидентство. У авторитарних суспільствах дозволяється лиш до тієї межі, поки воно не зачіпає інтереси правлячої групи. Демократичним суспільствам, які ґрунтуються на політичному, економічному та ідеологічному плюралізмі, притаманне толерантне ставлення до інакомислення: повага до інших точок зору, намагання довести правоту своїх ідейних позицій засобами логічної аргументації, здатність до визнання ідейних помилок. Інакомислення в межах політичних партій знаходить свій прояв в утворенні та діяльності партійних фракцій — груп усередині партії, які самоорганізуються на підставі особливої позиції частини членів партії з політичних, ідеологічних або організаційних питань її діяльності.

У серед. 70-х pp. поняття «дисидентство» вкорінилось у політичному лексиконі колишнього СРСР стосовно «правозахисників», «інакодумців», яких за термінологією радянської ідеології найчастіше називали брутальними словами «відщепенець», «відступник» і т. ін. Не маючи змоги скласти цілісної опозиції радянському тоталітарному режимові, дисиденти дотримувалися різних політичних поглядів (від марксистських до православно-націоналістичних). Дисиденти вбачали основи свого руху в утвердженні людини як особи, в захисті її прав, у протистоянні конформізму. Правозахисна діяльність була основою дисидентства. Саме вона об’єднувала політичні, національні, релігійні та інші течії. У цій сфері діяльності були створені найвідоміші дисидентські організації — Ініціативна група захисту прав людини в СРСР (1969), Комітет прав людини в СРСР (1970), Радянське відділення Міжнародної амністії (1974), Московська та республіканські гельсінкські групи (1976) та ін. Серед традицыйних гасел дисидентства були: демократизація суспыльного життя, правова держава, відкрите суспільство, радикальні економічні реформи тощо. Основними формами дисидентської діяльності стали збір та поширення забороненої владою інформації (самвидав), які починалися з передруку та поширення окремих заборонених художніх і публіцистичних творів. Пізніше з’явилися стенограми судових процесів, журнали. Найбільшою популярністю користувалися інформаційні бюлетені «Хроніка поточних подій», підготовка та поширення «відкритих листів» на захист незаконно засуджених або присвячених актуальним проблемам повсякденного буття; демонстрації, мітинги, збори. В Україні починаючи з 60-х pp. діяла ціла плеяда дисидентів, основною метою діяльності яких було утвердження гуманістичних цінностей, прагнення демократичних перетворень у суспільстві, вимоги соціально-політичної і національної свободи.

Загальна чисельність дисидентів у колишньому СРСР не перевищувала 2 тис. чоловік. Однак їх роль у громадському житті країни, завдяки громадській мужності, моральній чистоті та інтелекту, переважала їх кількість. Вони своєю позицією, своїми оцінками та власним світорозумінням до певної міри сприяли падінню тоталітаризму та утворенню незалежних, самостійних держав.