Дідро Дені

Дідро Дені (1713—1784) — французький філософ, просвітитель, енциклопедист, ідеолог революційної французької буржуазії 18 ст., почесний член Петербурзьких АН та Академії мистецтв з 1773 р. Отримав духовну освіту в єзуїтських колежах Лангра і Парижа; 1732 р. у Паризькому університеті здобув звання магістра мистецтв. Протягом 1733—1743 pp. займався самоосвітою. У 1743—1749 pp. поєднував наукову і літературну творчість з роботою домашнього вчителя, викладача. Упродовж 1747—1772 pp. (до 1757 — разом з Д’Аламбером) Дідро очолював творчий колектив, який створив «Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» у 35 т. Титанічну роботу Дідро не зупинило навіть те, що в спеціальному посланні від 3.ІХ 1759 р. папа Климент XIII засудив «Енциклопедію...» до спалення. Дідро — автор праць «Філософські думки» (1746), «Алеї, або Прогулянка скептика» (1747), «Лист про сліпих для повчання зрячим» (1749), «Думки про пояснення природи» (1754), «Розмова Д’Аламбера з Дідро» (1769), «Філософські принципи матерії та руху» (1770), «Елементи фізіології» (1774—1780) та ін.

Виступаючи з позицій «освіченого абсолютизму», Дідро гостро критикував консервативні підвалини феодального світогляду, обґрунтував передові ідеї свого часу, які лягли в основу видатних документів гуманістичного спрямування — Декларацій прав людини і громадянина 1789 і 1793 pp. та конституцій кінця 18 ст. — американської, польської і кількох французьких. Спираючись на матеріалістичний світогляд, природні права особи, Дідро доводив, що у первісному стані суспільства як такого не існувало. Люди становили безліч «хаотичних пружинок». Перші законодавці стали і першими винахідниками: вони через систему нормативних актів знайшли спосіб з’єднати хаотичні пружинки і назвали цей механізм суспільством. Уже перебуваючи у суспільстві, люди обрали собі володаря для ефективнішого захисту свого життя, щастя і власності. Як і в Ж.-Ж. Руссо, у Дідро суспільство, в яке водночас вкладається розуміння держави, стоїть над особою і покликане дбати про її права та добробут. Але форм держави у мислителя дві — монархія (абсолютна чи конституційна) або демократична республіка, де народовладдя не підлягає жодним обмеженням. Вибір форми правління належить суверенному народові, суверенній нації і залежить від міри їх прагнення до свободи. Закон у Дідро — це поєднання волі тисяч людей, тобто більшості народу, який є єдиним джерелом влади. Демократію він розуміє як безпосереднє народоправство, тобто коли закони приймаються зборами громадян, або опосередковане народоправство, коли закони ухвалюються у представницькій формі — через депутатів.

Мислитель вірив у всемогутність законів, близько підійшов до розуміння суті правової держави, виступав за скасування кріпосного права. Дідро активно захищав право людини на вільне підприємництво, засуджував надмірне втручання держави у виробництво, обмеження вільної торгівлі системою мита, зборів, акцизів, податків, пропонував ділити спадщину порівну між дітьми й родичами померлого. Обстоюючи права людини на життя і недоторканність особи, Дідро не відкидав смертної кари, проте рекомендував зменшити її застосування, вилучити з кримінальної практики покарання, що принижують гідність людини, розширити санкції, які передбачали б грошове покарання (частину з цих коштів він пропонував видавати потерпілому), менше кидати злочинців до в’язниці, а більше використовувати їх на громадських роботах. Був прихильником свободи совісті, свободи віросповідання, ліквідації привілеїв духівництва. Проповідуючи ідеї народного суверенітету, демократичного устрою суспільства, Дідро водночас покладав великі надії на освіченого монарха, зокрема на російську імператрицю Катерину II, якій особисто пропонував встановити в Росії конституційну монархію. Але ні Катерина II (на запрошення якої Дідро в 1773—1774 pp. приїздив до Росії), ні інші європейські монархи не пристали на пропозиції мислителя.