Дністрянський Станіслав

Дністрянський Станіслав (1870—1935) — український правознавець, політолог і політичний діяч. Відомий як професор Львівського університету, один із засновників Українського вільного університету, академік ВУАН (1928), автор проекту конституції ЗУНР. У ряді творів, зокрема «Загальна наука права й політики» (1923), «Нова держава» (1923), «Погляд на теорії права та держави» (1925), сформулював національно-державницьку концепцію, в основу якої поклав опрацьовану ним теорію суспільного зв’язку та своє розуміння національної ідеї. У праці «Україна й мирова конференція» (1919) Дністрянський не лише глибоко обґрунтував право України на самостійну державу в етнографічних кордонах, а й гостро засудив більшовицький режим. Аналізуючи останній як спосіб влади, Дністрянський попереджав про надзвичайну небезпечність його не лише для України, а й для всієї Європи, оскільки більшовизм «користується улюбленими гаслами, зродженими воєнною психологією, які можуть легко поширитися скрізь як епідемія» і «хоче на розвалинах особистої свободи та рівності замість справжньої демократії запровадити владу одного класу».

1920 р. Дністрянський підготував для ЗУНР проект її конституції, яка мала стати основним законом Республіки. В основу проекту було покладено принцип свободи, причому не лише свободи натуральної, особистої та політичної, а й економічної. Основою держави мала бути приватна власність, але враховувався й захист «економічно слабших від економічно сильніших». Найвищим органом влади ЗУНР передбачалась Народна рада (парламент), обрана на чотири роки загальнонародними виборами. Загальнонародними виборами передбачалось і обрання президента, який мав бути виконавцем народної волі громадян, представляти державу у зовнішніх стосунках, дбати про єдність і законність держави та бути начальником її збройних сил. Йому мала допомагати прибічна рада із 6 осіб. Проект забезпечував рівні права усім національностям ЗУНР і присутність їх представників в усіх органах. Він передбачав створення трьох національних курій: української, польської та ін. національностей. Найважливіші питання мали вирішуватися всенародним референдумом. Найвищою виконавчою владою в державі мала бути рада держави (міністерства).

У своїх наукових працях Дністрянський, за словами професора М. Мушинки, «ціле життя обґрунтовував законне право українців, що жили в різних країнах (Росія, Польща, Австрія, Угорщина, Чехословаччина), на своїх власних етнічних землях мати свою суверенну державу, побудовану на національно-демократичних принципах». Виходячи з того, що за походженням держава і нація мають спільний чинник — єдину територію, Дністрянський зазначав, що територіальний чинник нації має природно-етнічне, а держави — політичне походження. Спираючись на здобутки європейського географічного детермінізму, Дністрянський підкреслив значення природних умов для національного самовизначення. Незважаючи на належність до соціологічної школи права, Дністрянський в міру можливостей намагався піднести значення соціального характеру норм та природних засад права. Як прибічник самовизначення української нації на своїй національній території, вказував на необхідність надання певних автономних прав анклавам національних меншин. Все це, на його думку, робило б легітимним самовизначення української нації в її етнічних межах.