Добробуту держава

Добробуту держава (англ. The Welfare State) — соціально-економічна теорія, яку було втілено в політичну практику багатьох країн у середині нинішнього століття. Підвалини т. зв. «теорії добробуту» закдав видатний італійський політолог В. Парето. Його внесок у «загальну теорію добробуту» дістав назву «оптимум Парето». Суть його полягає в тому, що добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді, коли будь-яка зміна цього розподілу може лише погіршити добробут хоча б одного учасника економічної системи.

Під державою добробуту розуміють забезпеченість усіх членів даного суспільства матеріальними благами й послугами, необхідними для збереження себе й свого роду. Задля здійснення цього люди мають залежати один від одного. Вже у системі поділу праці всередині родини починається основа всілякого добробуту. Подальший поділ праці стосується взаємин між родинами, і чим він глибший у суспільстві, тим досконаліший отримуваний продукт, а отже, вищий загальний добробут у цілому і кожного члена суспільства зокрема. Держава добробуту піклується про створення і підтримку інституційних рамок соціального ринкового господарства, насамперед усуваючи обмеження для конкуренції, а також коригуючи її наслідки, коли вони небажані в соціальному плані. На державу та її інституції покладається також важлива функція встановлення т. зв. «прожиткового мінімуму», під яким розуміють такий рівень доходів, який дає змогу забезпечити: рівень харчування, не нижчий допустимих фізіологічних норм; потреби в одязі, взутті, оплаті житла, транспортних послуг; можливість користуватися предметами санітарії та гігієни: гарантії на відпочинок і задоволення культурних потреб.

Деякі західні вчені (Ф. Хайєк, М. Фрідман та їх послідовники) вважають недопустимим будь-яке втручання держави у ринкові відносини в ім’я справедливості й рівності. Подібні підходи є, до певної міри, своєрідною реакцією на надмірне одержавлення суспільства в умовах тоталітаризму. Виходячи з цього, українському суспільству в посттоталітарний період його суспільно-політичного розвитку нав’язуються теорії, які зводять до мінімуму соціальну роль держави, в т. ч. й щодо малозабезпечених верств населення. Подібні теорії неприйнятні в сучасному світі навіть для традиційних буржуазних суспільств, оскільки ігнорування необхідності соціальної діяльності неминуче веде до соціальних катаклізмів і розколу всього суспільства.

Див. також Держава, Правова держава, Соціальна держава.