Довір’я політичне

Довір’я політичне — вираз відповідності цілей діяльності об’єкта і суб’єкта політики; визнання можливостей суб’єкта задовольнити потреби об’єкта (не підтверджених досі безпосередньою практикою). Довір’я політичне виявляє себе у виконанні соціально значущих обов’язків суб’єкта, пов’язаних з політичним ідеалом, але не зводиться лише до них, а збагачується розумінням їх як зобов’язання перед об’єктом політики. Ступінь довір’я політичного залежить від того, якою мірою діяльність суб’єкта відповідає інтересам людей, що виявили йому довір’я. Однак, незалежно від ступеня довір’я, воно в будь-якому разі породжує очікування задоволення інтересів, котре стає мотивом довір’я політичного, а політичні дії закріплюють або знімають цей мотив. Саме тому в усі часи довір’я високо цінилось суспільною думкою як могутній стимул, котрий активізує політичну діяльність.

Довір’я політичне, як правило, залежить від рівня політичної культури об’єкта політики. Практиці відомі три основні підстави формування довір’я політичного: на основі сліпої (безоглядної) віри в ідеали, запропоновані лідерами політичних рухів, найчастіше релігійного характеру; на основі динамічного співвідношення інтересів різних класів, верств населення; на основі переконаності у правильності політики суб’єкта. Основною умовою стійкості довір’я політичного є ступінь відповідності політики, здійснюваної представниками офіційної влади, тенденції соціального прогресу. У разі, коли представники влади керуються приватними, корисливими інтересами, довір’я стрімко падає, що знаходить свій прояв спочатку в невдоволенні урядом, потім у масових виступах з вимогами його відставки. Вищим свідченням недовір’я є загальнонаціональна криза і зміна типу влади. Виразом крайнього ступеня недовір’я при бездіяльності суб’єкта політики є розпад суспільства.

Відображаючи моральний аспект політичних відносин суб’єкта і об’єкта, довір’я політичне передбачає їх двосторонність — виявлення кредиту довір’я, з одного боку, й відповідальність суб’єкта перед об’єктом — з іншого.