Договір міжнародний

Договір міжнародний — угода між державами і/або іншими суб’єктами міжнародного права, що регулює їх взаємні або багатосторонні міжнародні відносини, встановлюючи для її учасників відповідні права та обов’язки згідно з основними принципами міжнародного права. Договір міжнародний є головним джерелом сучасного міжнародного права і регулюється правом міжнародних договорів. У практиці міжнародного життя для позначення договору міжнародного, крім терміна «договір», застосовуються і такі терміни, як «конвенція», «угода», «пакт», «протокол», «трактат», «статут», «спільна заява», «декларація», «комюніке», «хартія», «меморандум», «регламент», «акт», «обмін нотами» тощо. Назва договір міжнародний не впливає на його юридичну силу. Основними елементами структури договору міжнародного є: назва договору, преамбула (вступна частина), центральна частина, в якій містяться нормативні положення щодо сутності відносин, що регулюються, і заключні положення (про порядок набуття договором чинності, способи тлумачення, зміни, доповнення або припинення договору тощо).

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. і Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. визначають три стадії укладення договору міжнародного (ст. 9—11). Перша стадія — ухвалення тексту. Це відбувається за згодою усіх, хто брав участь у його складанні, а для багатостороннього договору — більшістю у дві третини учасників конференції. Друга стадія — встановлення автентичності тексту, яке здійснюється шляхом підписання, підписання ад референдум або парафування тексту договору чи заключного акта конференції, в якому міститься цей текст. Третя стадія — згода на обов’язковість договору, яку може бути виражено підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням залежно від порядку, передбаченого у самому договорі. Більшість договорів міжнародних укладається у письмовій формі, але й усні договори (джентльменські угоди) є також обов язковими. Залежно від органів, що представляють державу під час укладання договору, однією із сторін якого є держава, часто розрізняють міждержавні договори (укладаються на найвищому рівні від імені держави), міжурядові (від імені уряду), міжвідомчі (від імені міністерств і відомств). У сучасних міжнародних відносинах зростає кількість договорів за участю міжнародних міждержавних організацій, договірна правоздатність яких обмежена функціями цих організацій і залежить від їхніх правил, насамперед статуту. Залежно від кількості учасників договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основний масив договорів становлять двосторонні договори, які враховують специфіку конкретних держав та їхніх відносин. Водночас дедалі зростає значення багатосторонніх договорів, з допомогою яких розв’язуються найважливіші, передовсім глобальні, проблеми людства.

Договори міжнародні, які кодифікують міжнародно-правові норми або об’єкт і цілі яких становлять інтерес для всіх держав і/або інших учасників угоди, називаються загальними, або універсальними, договорами. Договори держав певного географічного регіону називаються регіональними. Залежно від об’єктів міжнародних договорів вони поділяються на три групи: політичні договори, економічні договори і договори з питань культури, науки та ін. Важлива роль у регулюванні укладення та здійснення договорів належить також внутрішньому праву. Загальні положення містяться у конституційному праві, а докладніші норми формуються практикою державних органів, включаючи судові. В деяких країнах існують спеціальні закони про договори. В Україні 1991 р. ухвалено Закон «Про дію міжнародних договорів на території України», а 1993 р. — Закон «Про міжнародні договори України», який було складено з урахуванням норм Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.