Договір про утворення СРСР

Договір про утворення СРСР — договір між РСФРР, УСРР, БСРР та ЗСФРР про об’єднання їх в одну союзну державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік. Укладений 30.12.1922 р. До відання СРСР в особі його верховних органів належало представництво Союзу в міжнародних відносинах, зміна зовнішніх кордонів, прийняття до складу Союзу нових республік, оголошення війни і укладення миру, питання зовнішніх державних позик, ратифікація міжнародних договорів, встановлення системи зовнішньої і внутрішньої торгівлі, встановлення основ і загального плану всього народного господарства, організація збройних сил Союзу, транспортної й поштово-телеграфної справи, монетної, грошової й кредитної системи, загальносоюзних, республіканських і місцевих податків, загальних засад землеволодіння і землекористування, основ судоустрою і судочинства, загальних заходів у галузі охорони народного здоров’я, системи мір і ваги, затвердження єдиного державного бюджету Союзу, загальносоюзне законодавство про переселення, працю, освіту, громадянство, амністію, цивільне і кримінальне союзне законодавство тощо. З’їзд Рад СРСР як верховний орган влади нової держави мав збиратися щорічно. У період між з’їздами його функції виконував ЦВК СРСР у складі 371 члена, сесії якого відбувались тричі на рік, а між сесіями державне правління зосереджувалось у руках Президії ЦВК з 19 осіб на чолі з 4 головами від усіх республік. Вищим виконавчим органом вважалась РНК СРСР у складі голови, народних комісарів закордонних справ, військових та морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів, пошт і телеграфів, робітничо-селянської інспекції, праці, продовольства, фінансів та голови Вищої ради народного господарства. При ЦВК засновувався Верховний Суд СРСР з функціями вищого судового контролю, а при РНК — Державне політичне управління СРСР. Аналогічним чином будувалась система вищих органів державної влади і управління у союзних республіках. До складу їх РНК входили голова, його заступники, голова Вищої ради народного господарства, народні комісари землеробства, продовольства, фінансів, праці, внутрішніх справ, юстиції, робітничо-селянські інспекції, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, а з правом дорадчого голосу — ще й уповноважені союзних наркоматів закордонних справ, військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, шляхів, пошт і телеграфів.

Договір від самого початку позбавляв республіки будь-яких серйозних прав. Про них навіть не йшлося у документі, за винятком ст. 20, де говорилося, що республіки мають свої бюджети. Але тут же зазначалося, що ці бюджети є складовими частинами загальносоюзного бюджету, затверджуваного ЦВК Союзу, що в прибуткових і видаткових частинах вони встановлюються ЦВК Союзу, що перелік прибутків і розміри відрахувань, які йдуть на утворення бюджетів республік, визначаються ЦВК Союзу. Верховні союзні органи за договором мали скасовувати будь-які постанови з’їздів Рад, ЦВК і РНК республік, які, на їх думку, порушували союзний договір. Союзні республіки отримували лише формальне право опротестовувати декрети і постанови РНК СРСР до Президії ЦВК СРСР, не припиняючи їх виконання, та у виняткових випадках — припиняти дію розпоряджень наркомів Союзу з негайним повідомленням про це рішення РНК СРСР. Безправне становище республік у складі СРСР дещо прикривалось ст. 26, яка декларувала можливість їх вільного виходу з Союзу. Але у реальному житті така можливість виключалась, бо СРСР перетворився у єдиний державний механізм з жорсткою централізованою системою управління.

Договір згодом став розділом Конституції СРСР 1924 р. і був чинним формально до грудня 1991 р.

Див. також Договір політичний.