Духовність політична

Духовність політична — вторинна категорія політики, яка систематизує процес аксіологічної оцінки політичного життя. Духовність політична формально утворюється та піддається постійній кореляції під час входження людини в політичну сферу. Духовність політична розвивається в процесі сприйняття індивідуумом політики.

Формально духовність політична створює систему внутрішніх регуляторів політичної поведінки. Як вторинний елемент політики духовність політична існує на внутрішньому рівні індивідуальної політичної свідомості, але має певний рівень самостійності щодо останньої.

Свідомісне підґрунтя духовності політичної формується через накопичення внутрішнього досвіду політичної комунікації. Духовність політична категоріально є відображенням політичної дійсності крізь особистісні цінності суб’єкта політики. Духовність політична є зв’язуючою ланкою процесу політичного усвідомлення. Осмислення людиною політичних процесів формально пов’язане із системою політичних мотивант у політичній поведінці. Вперше теоретичні основи духовності політичної заклав у своїй теоретичній доктрині Платон. Саме він твердив про необхідність пізнання сутнісної ідеї для пізнання визначення й форми процесів і речей. Платон вказував і на те, що політикою править всесвітній дух, який творить, в т. ч. і внутрішні оцінки людиною політичної сфери. Л. Гумплович стверджував, що основою розвитку політики є усвідомлення та оцінка її громадянами держави. Р. Шатобріан стверджував, що політична сфера залежить від системного внутрішнього духу, який визначає сутність політики і створює правильну оцінку політичної та владної діяльності. Але повністю теорія духовності політичної склалася після того, як розвитку досягла теорія креативності. Вперше системна креативність простежується в працях Л. Фейєрбаха. Дж. Пайн визначав систему духовності політичної як єдність компонентів політичної культури та загальновизнаних оцінок і мотивацій, які визначають певну лінію політичної поведінки політичного агента. Н. Майк Хаддер бачив структуру духовності політичної, виходячи з концепції політичних модулів та політичного поля. Він твердив, що кожний політичний суб’єкт має внутрішні виміри правильного і неправильного в політичній сфері. У. Роттефельд, Ф. Ла Бестер закликали вивчати духовність політичну через стереотипи масової комунікації. Це заслуговує на увагу, бо саме комунікативна школа найслабше розвинута в західній соціальній філософії та соціології.

Стосовно духовності політичної треба визначити її взаємозв’язок із позитивними та негативними суспільними цінностями. Тобто треба дослідити аксіологічну модель суспільства щодо політичної сфери. Системні характеристики духовності політичної є середніми між усвідомленням певних політичних процесів, внутрішніми оцінками індивіда та цінностями, які вважаються в суспільстві позитивними. Якщо сприймати політичну сферу як інформаційний потік, духовність політична буде виконувати функції індикатора суспільної значимості тих чи інших оцінок цієї інформації.

Духовність політична може сприйматися і на загальному (суспільному) рівні. Тоді вона буде формальним аксіологічним елементом політичного позитиву, який виробило на рівні оцінок суспільство.

Духовність політична на суспільному рівні формується через досвід політичного спілкування і невідривно пов’язана з оцінками та моделями політичної поведінки, які насаджує в суспільстві владна підсистема.

Безперечно, що духовність політична на суспільному рівні може оформлювати системне сприйняття поведінки окремого суб’єкта. Тобто через духовність політичну оцінюється діяльність політичного суб’єкта залежно від тих стереотипних та формалізованих оцінок, які склалися і були закладені в системі духовності політичної.

Духовність політичну можна також розглядати як єдність раціонального (вмотивованого політичного вчинку чи політичної позиції) та ірраціонального (насамперед емоційного політичного буття кожної конкретної людини). Духовність політична — це складна кореативна структура, яка певним чином пов’язує суспільні оцінки та традиційні суспільні цінності.

Політичний вибір структурує політичні ідеали суб’єктів, допомагає у виробленні внутрішньої політичної ієрархії понять. Традиція в духовності політичній — це система досвіду, підкріпленого авторитетом певних суспільних організаційних структур. Традиційними в духовності політичній є, як правило, оцінки рубіжних (знакових) політичних інститутів та сентенції політичної культури, які виникли в умовах певної політичної традиції у певний відрізок часу.

Духовність політична завжди є традиційним фактором при складанні політичних вторинних компонентів мотивант політичної поведінки. Політологічно визначеною стає система ціннісних орієнтацій політичної системи. Політична система завжди будується на основі базових цінностей ментального та цивілізаційного розвитку. Причому політичні цінності постійно встановлюють певні орієнтири політичної поведінки та систематизують політичний досвід.

Структура духовності політичної може розглядатися не тільки як ретроспекція понять і мотивант політичної дійсності, а і як основний горизонтальний (лінійний) зріз політичних внутрішніх компонентів свідомості. З цього боку духовність політична є системою мотивів політичної поведінки, оцінених із погляду суспільної духовності політичної.

Безперечно, саме духовність політична створює компоненти системи політичних індикаторів та політичних знаків, тобто системи певних органічних компонентів свідомості, які фактично перетворюють відслідковування емпіричної політики в рівень понятійного сприйняття політичної дійсності. Тобто духовність політична відіграє головну роль у внутрішній обробці всього спектра політичної інформації.

Як ієрархічна структура духовність політична — складна багаторівнева категорія. Поверхневий рівень духовності політичної — це система внутрішніх регуляторів політичної поведінки; другий рівень — це система внутрішніх політичних оцінок, які формуються на основі емпіричних політичних знань і зачіпають систему політичних регуляторів, що постійно стикаються з формальним політичним інтересом суб’єкта й системою реалізації цього інтересу; третій рівень політичної свідомості складається зі стереотипів, масок політичної дії, причому політологічно він має вихід на глибинні масиви спадкової інформації, певну внутрішню традицію, яка формує роль конкретного агента на певному відрізку політичного часу; четвертий (антропологічний) рівень духовності політичної демонструє значимість загальнолюдських цінностей в політичній теорії та практиці.

Духовність політична має синтетичну основу існування. Насамперед це цінності конкретного індивіда, суспільна аксіологічна модель і процес відображення політичної дійсності.