Екзильний уряд

Екзильний уряд (франц. exil, від лат. exilium — вигнання, висилка), уряд у вигнанні — уряд, що сформований і працює за межами держави, яку представляє, спираючись на певні юридичні документи як законну основу своєї діяльності. Незалежно від того, перебувають члени такого уряду у вигнанні внаслідок санкцій державної влади чи за власним рішенням (через неможливість продовження діяльності в країні), екзильний уряд у своїх установчих документах зазвичай проголошує себе єдиним легітимним урядом держави. Він прагне до встановлення міжнародних зв’язків і, як правило, домагається визнання себе єдиним правомірним представником державної влади своєї країни. Діючи як суб’єкт міжнародних відносин, екзильний уряд за сприятливих обставин може вдатися до спроби повернути собі реальну владу в країні.

Друга світова війна, німецько-фашистська окупація ряду країн стали причиною виникнення екзильних урядів деяких європейських держав. Це, зокрема, французький уряд Шарля де Голля і польський — у Лондоні, югославський — у Каїрі; вони вели упродовж війни активну міжнародну діяльність. Екзильний уряд мав місце і в українській історії — таким був Державний центр Української Народної Республіки. Після здобуття Україною державної незалежності (1991) на надзвичайній сесії Української Національної Ради, що виконувала роль екзильного парламенту, було оголошено про складення цим екзильним урядом своїх повноважень.