Екуменічний рух

Екуменічний рух, екуменізм — об’єднавчий рух християнських церков, започаткований на Всесвітній місіонерській конференції 1910 р. в м. Единбурзі (Шотландія). Набув нових форм і динамічної спрямованості після 1948 p., коли було створено Всесвітню Раду Церков (ВРЦ), до якої увійшла переважна більшість протестантських, а також православних і старокатолицьких церков. Екуменічний рух підтримують насамперед протестантські об’єднання: методисти, баптисти та ін. релігійні організації, які дотримуються містичної і есхатологічної орієнтації, підкреслюють винятковість своєї віри і місії, залишаються у межах місцевого і вузькоконфесійного спілкування, негативно ставляться до ідеї християнської єдності. Екуменічні зусилля підтримує і католицька церква. Одна із 16 схем, прийнятих II Ватиканським собором (1962—1965), реалізована в «Декреті про екуменізм». У травні 1995 р. папа Іоанн Павло II видав послання про екуменічний обов’язок християнських церков — «Хай будуть всі єдині!».

Активну участь в екуменічних зустрічах від України бере Українська греко-католицька церква (УГКЦ). Однак українське православ’я, яке поділене на кілька церков, залишається поза світовим екуменічним рухом. Перед ним стоїть інша нагальна мета: досягти згоди, примирення та об’єднання в Україні шляхом налагодження українського екуменічного руху, який підтримується іншими українськими християнськими церквами. Теологи-екуменісти переосмислюють окремі релігійні положення і водночас захищають традиційні богословські ідеї, їхнім головним завданням є створення єдиної теології, яка має стати теоретичною платформою для об’єднання християнських церков. Утворення ВРЦ не призвело до ліквідації віросповідних відмінностей, проте сприяло процесам інтеграції у церковному житті, зокрема повороту в богословських дослідженнях до опрацювання загальної «екуменічної еклезіології», пошуку шляхів «єдиного богослужіння». Розвиток екуменічного руху є складним, суперечливим процесом. Різні точки зору на природу і ступінь християнської інтеграції, ситуація загальної кризи релігії у сучасному секуляризованому світі не дають змоги екуменістам опрацювати єдину концепцію чи «модель об’єднання церков», серед яких мають місце чотири «моделі союзу»: у формі «міжконфесійного руху», «федерації церков», «повного взаємного визнання», «органічного союзу».