Енвайронменталізм

Енвайронменталізм (від англ. environment — оточення, середовище) — піклування про охорону природи та чистоту навколишнього середовища, забезпечення існування людини як біологічного виду. Енвайронменталізм — нова парадигма традиційного екологічного мислення, яка полягає у відмові від антропоцентризму щодо природи і навколишнього середовища. Під поняттям «середовище» (оточення), за документами ЄЕС, розуміють сукупність елементів, які у своїй взаємодії становлять простір та умови життя людини.

Екологічна проблема взагалі, проблема гармонізації взаємовідносин «людина — природа, природа — людина» мають глобальний характер, зумовлений їх генетичною єдністю. Тому енвайронменталізм як глобальне мислення долає релігійні, національні і політичні кордони, набуває поширення в усьому світі. Його поява зумовлена тим, що, по-перше, екологічний рух від самого початку концентрувався на захисті природи від людини з метою подальшого використання її для власних потреб, тоді як енвайронменталізм орієнтує, головним чином, на виживання людини як біологічного виду. Якість середовища стає найважливішою умовою вирішення цього завдання. По-друге, охорона природи здійснювалась переважно у вигляді локальних акцій, була дещо пасивною за своїм характером. Екологічні проблеми можна розв’язувати таким чином, але екологічну кризу можна подолати тільки сприймаючи її як питання життя взагалі, життя людини на Землі, існування людської цивілізації. У цьому розумінні енвайронменталізм — більш активний і масштабний за своїми проявами в силу усвідомлення людством екологічного імперативу. Не можна припустити, щоб, руйнуючи природу, людина, людство знищили себе. Середовище існування і людське суспільство не є окремими проблемами: деградація природи призводить до деградації людини, і навпаки.

У сучасних умовах, на жаль, діалектика їх взаємовідносин не є зразком діалектики розвитку: природа не тільки відчуває негативний вплив процесів життєдіяльності людини, але й деградуюча біосфера так само негативно впливає на людину і людське суспільство (деградація природи, наприклад, позначається на руйнації етносу, його генофонду). Енвайронменталізм є спробою діалектики нового типу взаємовідносин між людиною і природою: «природа — це основа, досягти якої, встановити міцний зв’язок з якою є завданням усього людства» (P.-У. Емерсон) та «кінцева мета природи — культура людини» (І. Кант).

Головним завдання енвайронменталізму як мислення полягає у розумінні людством того, що виживання можна досягти тільки шляхом фундаментальних змін і перегляду всіх ціннісних орієнтацій, переоцінки умов соціально-економічного і техніко-технологічного розвитку. Людство живе не просто у природі чи соціумі, а в сучасному ціннісно-змістовому універсумі, який складався і еволюціонує упродовж століть. Необхідне критичне ставлення до виміру прогресу, відмова від індивідуалізму, егоцентризму тощо. Основи нової парадигми має скласти створення суспільства нового типу, погляди якого будуть сумісні з екологічними можливостями, подоланням наслідків неадекватної політики щодо довкілля, обумовленістю соціальної нерівності з деградацією біосфери. У декларації ООН (1972) говориться: «людина має право не тільки на свободу і рівність, а й на адекватні життєві умови в середовищі, якість якого забезпечує гідне і заможне життя, і на святий обов’язок зберігати і покращувати це середовище для сучасних і майбутніх поколінь». Право на здорове навколишнє середовище закріплено в документах ООН, конституційному праві більшості країн світу, державних законах. Все це робить проблему взаємодії суспільства і природи політичною проблемою, розв’язання якої багато в чому залежить від політиків і політичних рішень, держав і громадських організацій. Захист і покращення середовища людини — його природних та суспільних компонентів — є частиною здійснення гуманістичного ідеалу, якого прагне цивілізоване суспільство.

Див. також Екологічна політика.