Етика політична

Етика політична — галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики і влади (у широкому розумінні); професійна етика суб’єктів політичної діяльності (у вузькому розумінні).

Етика політична у широкому розумінні засвідчує свою практично-виховну і регулюючу дієвість тим, що піддає критичному аналізові реально функціонуючу моральну свідомість учасників політичного процесу і виявляє міру відповідності її наявним політичним і моральним відносинам. Щоб зрозуміти етичний контекст політичної діяльності, дослідник мусить рахуватись не з її окремими, суто моральними чи суто політичними мотивами, а з тими інтегральними ціннісними установками, які стають можливими внаслідок тісної взаємодії політичних і морального факторів. Водночас не можна не рахуватися з тим, що у повсякденному соціальному бутті між мораллю і політикою існують розбіжності, суперечності, які нерідко призводять до їх розриву, породжують уявлення про їх несумісність. Подолання цих суперечностей можливе не через абсолютизацію якоїсь однієї з цих сторін, тобто через абстрактне моралізування або цинічне політиканство, а через розвиток і вдосконалення політичного процесу в цілому на базі корінних інтересів дійсного законодавця існуючого права і моралі, тобто трудового народу. Адже адекватність етичної і політичної аргументації зрештою перевіряється тим, якою мірою вони відповідають вищим інтересам особи і суспільства.

Проблема професійної етики політичної пов’язана з тим, що державні діячі і політики мусять зіставляти свої вчинки не тільки з положеннями конституції і поточного законодавства, але й з моральними принципами і нормами. При цьому етичний кодекс, яким вони керуються, не просто спирається на загальноприйняту мораль, але й конкретизує її вимоги відповідно до специфіки політичної діяльності, неординарних обов’язків і повноважень, які покладаються на депутатів, урядовців, службовців державних установ. Ось чому, коли йдеться про моральну культуру політичного діяча, це передбачає не просто професіоналізм у роботі, але й виключно поважне ставлення до інтересів країни та її громадян, уміння розумно користуватися наданою йому владою, демократично поводитись з опонентами, опозицією, бути здатним до компромісів і в той же час принципово відстоювати державну і громадянську позиції. Свідченням моральної цілісності державних і громадсько-політичних діячів слугують також їх високі вольові якості, уміння дотримуватись єдності слова і діла, проявляти реалізм в оцінці власних успіхів і державної політики, нетерпимість до некомпетентності, догматизму, застою.