Етноцид

Етноцид — різновид етнонаціональної політики (політичної поведінки), спрямованої на знищення конкретного народу (етносу). На відміну від геноциду, який прагне до тієї ж мети шляхом фізичного винищення етносу, етноцид спрямований на її досягнення за допомогою комплексу заходів по зруйнуванню системних зв’язків всередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етноциду — знищення основних ознак етносу (етнічної території, мови, культури, історичної пам’яті і, нарешті, самосвідомості). Позбавлення народу етнічної території досягається головним чином шляхом розмиття її кордонів, надання їй нового статусу (наприклад, поділ України на губернії Російської імперії або перетворення Кримського ханства на губернію, а в радянський період — перетворення Кримської АРСР на область). Одночасно, як правило, здійснюється політика витіснення корінної нації з її землі шляхом переселення сюди представників панівної нації із створенням для них сприятливіших умов працевлаштування, зайняття соціально-престижних посад, впровадження їхньої мови як мови навчання в навчальних закладах, з тим щоб примусити корінну націю до міграції в інші краї, до чого були примушені, наприклад, українці, які мігрували на Кубань, Зелений Клин тощо. Інколи відбувається пряма депортація корінної нації, як це було з кримськими татарами, чеченцями, калмиками та іншими, і розселення її на новому місці у дисперсній або анклавній формі.

Найбільше зусиль у здійснення політики етноциду докладається задля знищення національних мов (лінгвоциду). Вони можуть набувати як найвідвертішої і найвульгарнішої форми (Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р. щодо української мови), так і витонченішого вигляду (наприклад, запровадження мови панівної нації у найпрестижніші професії, в діловодство та вищу освіту, а також надання переваг представникам панівної нації щодо визначення мови навчання у середній школі). Знищення традиційної етнічної культури здійснюється насамперед шляхом заборони традиційних релігійних вірувань, з якими ця культура сполучена, а також шляхом створення і розповсюдження нових форм культури (святкових ритуалів, обрядів, звичаїв), що позбавлені етнічної своєрідності і національного змісту. Зусилля по винищенню історичної пам’яті народу спрямовані в бік нав’язування заданих історичних схем, покликаних виробити у народу почуття його меншовартості, неминучої залежності від панівної нації. Одночасно в народі, приреченому на етноцид, розповсюджується ідея подвійної самосвідомості (одночасно «українець» і «радянська людина») з поступовим наданням пріоритетності тій свідомості, яка ототожнює людину з іншою спільнотою. Етноцид як різновид національної політики в планетарному вимірі спрямований проти етнічного плюралізму населення землі, тобто проти того, що становить найцінніше надбання світової цивілізації, і тому засуджується світовим співтовариством як антигуманна злочинна політика.

На відміну від політики «геноциду» — нищення людей за політичними, соціальними, расовими ознаками, етноцид пов’язується саме з етнічністю. Як політичне та ідеологічне явище, етноцид набув особливого розмаху у 20 ст., реалізувавшись у політичній доктрині антисемітизму, особливо під час фашизму в Німеччині.

За своєю суттю етноцидом слід вважати і сталінську «національну політику» щодо окремих народів, яка вилилась у практику депортацій та репресій.

Тяжкі наслідки такої політики відчув на собі й український народ. Враховуючи його багаточисельність, сталінська верхівка застосовувала щодо нього різні засоби: політика т. зв. «суцільної колективізації», жахливий голодомор, внаслідок якого було знищено до 10 млн. населення, репресії проти національної інтелігенції, що духовно та інтелектуально знекровлювали націю, але при цьому наслідок був один — етноцид.

Політика етноциду характерна, в першу чергу, для тоталітарних режимів, незалежно від того, яким ідеям та символам вони присягають.

В останні роки в зонах міжетнічних конфліктів та війн особливого поширення набула така форма «локального» етноциду, як «етнічні чистки». Світове співтовариство, міжнародне право і гуманістична мораль рішуче засуджують будь-які прояви етноциду і розглядають його як злочин проти людства.