Законодавча ініціатива

Законодавча ініціатива (франц. initiative від лат. initium — початок) — внесення суб’єктами права законодавчої ініціативи до парламенту проектів законів. Це перша стадія законодавчого процесу. Визначення органів і осіб, наділених правом законодавчої ініціативи, майже в усіх країнах, у т. ч. в Україні, здійснюється актом найвищої юридичної сили — конституцією. У деяких країнах (Велика Британія, США) суб’єктами права законодавчої ініціативи є лише депутати парламентів, а в інших (Ірландія, Казахстан, Франція) — депутати і уряди. В Італії суб’єктами права законодавчої ініціативи є уряд, депутати, постійні комісії парламенту, парламентські фракції, Національна рада економіки і праці, обласні ради. Суб’єктом права законодавчої ініціативи можуть бути також виборці — в кількості 50 тис. Народну законодавчу ініціативу закріплено в конституціях Австрії, Іспанії, Литви. Конституція УНР свого часу наділяла правом законодавчої ініціативи безпосередньо виборців — громадян республіки в кількості не менше 100 тис.

В Україні вперше перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи було закріплено як самостійну статтю в Конституції УРСР 1978 р. За Конституцією (в ред. від 27 жовтня 1989 р.) до суб’єктів права законодавчої ініціативи належали: народні депутати, Президія Верховної Ради УРСР, Голова Верховної Ради УРСР, Комітет конституційного нагляду, Рада Міністрів УРСР, постійні комісії Верховної Ради УРСР, Комітет народного контролю УРСР, Верховний Суд УРСР, Прокурор УРСР, Головний державний арбітр УРСР, громадські організації в особі їхніх республіканських органів і АН УРСР (ст. 103). Конституція України 1996 р. звузила коло суб’єктів права законодавчої ініціативи до Президента України, народних депутатів, Кабінету Міністрів України і Національного банку України (ст. 93). Внесенню суб’єктом права законодавчої ініціативи проекту закону відповідає обов’язок парламенту розглянути питання про включення проекту до порядку денного сесії.