Законодавчий процес

Законодавчий процес — нормативно регламентована сукупність послідовно здійснюваних дій щодо розробки, прийняття (зміни) законів та інших законодавчих актів і їх оприлюднення.

В Україні розрізняють: законодавчий процес стосовно актів, які приймаються в порядку всеукраїнського референдуму [регламентується Конституцією і Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (1991)]; законодавчий процес стосовно законів та інших законодавчих актів, які приймає Верховна Рада України (регулюється Конституцією, законами і Регламентом Верховної Ради України).

Законодавчий процес традиційно має кілька стадій. У діяльності Верховної Ради України їх п’ять: внесення законопроекту до Верховної Ради органом або особою, які володіють правом законодавчої ініціативи; розгляд законопроекту в комітетах і комісіях парламенту; обговорення законопроекту на його засіданнях, здійснюване у трьох читаннях (якщо парламент не прийме іншого рішення); прийняття закону чи іншого законодавчого акта [звичайний закон приймається простою, а конституційний — кваліфікованою (у дві третини) більшістю голосів від конституційного складу депутатів парламенту]; підписання та обнародування закону чи іншого законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України. Число стадій не є абсолютним для кожного законопроекту. Так, у разі накладення Президентом України вето на прийнятий закон виникає потреба у додатковій стадії законодавчого процесу, пов’язаній з розглядом президентського вето. Для кожної стадії законодавчого процесу обов’язковими є: а) спрямованість на вирішення порівняно самостійного завдання; б) документальне закріплення правових дій; в) юридичний характер процесуальних дій; г) фіксація правового результату. Законодавчий процес здійснюється на основі вироблених теорією і закріплених у законодавстві й практиці принципів науковості, демократизму, законності, системності тощо. Додержання цих принципів є обов’язковою передумовою ефективної законодавчої діяльності Верховної Ради України.