Закономірності політичні

Закономірності політичні — необхідні й суттєві, стійкі й повторювані зв’язки у процесі політичних відносин і діяльності, функціонування і розвитку політичного життя, взаємодії політики з іншими сферами суспільного життя. Закономірності політичні виявляються насамперед у політичних відносинах (класів, націй, суспільних груп, індивідів) з державною владою та з напрямками, формами і способами її здійснення. Наука і практика стверджують: у природі й суспільстві існують об’єктивні закономірності, які виявляють внутрішні стійкі відносини дійсності, основні напрямки її розвитку. Однак вичленити закономірності політичного життя суспільства непросто, що зумовлено передусім їхнім характером. Вони виявляють себе як тенденції, реалізуються тільки у діяльності значної кількості людей, залежать від багатьох факторів. Деякі закономірності властиві суспільству в цілому, тому поширюються і на політичне життя. Це, наприклад, загальносоціологічний закон історичного процесу, тобто розширення сфери політичного життя і піднесення його ролі у суспільстві, зростання значення народних мас в історичному процесі, у розвитку демократії, самоврядування, у зміні політичної і державної форм. Ряд законів характеризують взаємозв’язок різних сфер суспільного життя. Вони розкривають визначальну роль економіки щодо політики, соціально-економічну зумовленість, нерозривність зв’язку політики з інтересами класів, націй та інших суб’єктів суспільно-політичних процесів. Практика доводить, що політичним процесам у різних суспільствах і країнах властиві поряд з особливими й спільні риси, оскільки в усіх класових суспільствах політика виступає як особливий вид життєдіяльності соціальних суб’єктів, зумовлений потребами суспільної практики. У функціональному плані політика виконує в різних суспільствах деякі загальні функції, що зумовлює наявність спільної формальної структури політичного життя. Поєднання в політичних процесах загальноцивілізаційних і формаційних якостей дає підстави для виділення й аналізу спільних основних компонентів, структури й функцій і на цій основі порівняти, пов’язати між собою основні політичні категорії, виділити закономірності, створити цілісну теорію політичного життя.

Закономірності політичні розкривають суттєві зв’язки між усіма структурними компонентами політичної сфери: політичними інтересами і політичною діяльністю, політичною діяльністю і політичними відносинами, політичною свідомістю і політичними інститутами тощо. Істотне значення має закон суперечливої єдності загальносоціального, національного і класового в політичній сфері, який визначає, що політика виступає засобом реалізації загального інтересу, втіленого в інтересах правлячих класів, націй, соціальних груп, осіб у прагненні задовольнити їхні групові й особисті потреби із врахуванням загальних інтересів. Реалізація цього закону спрямована на забезпечення цілісності класового суспільства, задоволення потреб суспільного життя, вибір і оцінку альтернативних рішень на основі врахування взаємодії класових, національних, групових, особистих інтересів. Із цим законом тісно пов’язаний закон різноманітності форм взаємодії соціальних суб’єктів політичного життя (політична боротьба, гегемонізм, співробітництво, злагода, союз, ізоляція, нейтралізація тощо). Правлячі у суспільстві сили, як правило, намагаються не допустити перетворення певних політичних дій у взаємне протистояння різних сил, створити механізм розв’язання конфліктних ситуацій без допущення відкритого зіткнення протидіючих сторін. До закономірності політичної належать і зростання ролі людського виміру політичних процесів, підвищення ступеня соціалізації, гуманізації політичних відносин, що забезпечує цілісність суспільства. Названа закономірність пов’язана з тим, що в сучасному світі дедалі повніше реалізуються тенденції розвитку свободи, творчості, культури спілкування як основні гуманістичні цінності й орієнтири функціонування політичного життя, реалізації творчого потенціалу особи, перетворення її в активного суб’єкта політичних процесів. У політичному житті діє також закон циклічності політичних режимів, послідовного чергування соціально-політичної активності мас з відчуженням їх від влади, неконтрольованої суспільством, з перетворенням демократії на олігархію. Цю закономірність слід враховувати у діяльності для всебічного використання факторів, які б протидіяли вождизму й олігархії (гласність без винятків, критика і самокритика, демократична кадрова політика, знання масами своїх лідерів, створення ефективного механізму їх зміни).

Існують і інші закони політичного життя. Одним із них є залежність організації та розвитку політичної діяльності від рівня політичної свідомості соціальних суб’єктів, що пов’язана з боротьбою за політичну владу, її утримання й використання, досягнення узгоджень і компромісів. Специфіка політичної діяльності, що відрізняє її від інших видів діяльності, — яскраво виражений свідомий характер. Саме з цим пов’язаний закон організації політичної діяльності як способу існування політичного життя. Разом з тим класи, нації, соціальні групи, громадяни можуть виявляти й реалізувати свою політичну волю, політичний інтерес стихійно, спонтанно. Стабільність і сталість політичних процесів та інститутів досягається шляхом організації та структурування, що забезпечують координацію та субординацію політичних інтересів соціальних суб’єктів. Організація і структурування політичних процесів — це будова, порядок, сукупність стихійних зв’язків об’єкта, які забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей при внутрішніх і зовнішніх змінах. Деякі з названих законів політичного життя мають формаційний характер. Але не можна заперечувати і наявність таких закономірностей політичних, які властиві політичному життю незалежно від формаційної належності. За всієї відмінності від інших ідей основна «матерія» науки, її методологічний арсенал — спільний набуток учених, зайнятих дослідженням політичного життя. Тому предметом політології є не тільки закономірності політичні, які діють у різних формаціях, а й міжформаційні закономірності, головна ознака яких — системний характер.