Засоби масової інформації

Засоби масової інформації (ЗМІ) (вживається також термін «масмедіа» — від лат. mass — маса, чисельний і medius — середній, нейтральний) — періодичні друковані видання та інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформування їх про події і явища у світі, конкретній країні, певному регіоні, а також на виконання спеціальних соціальних функцій. До ЗМІ, як правило, відносять: періодичні друковані видання (газети, журнали, бюлетені і т. п.), які мають постійну назву, нумерацію і періодично виходять у світ; різноманітні технічні засоби і способи передачі на відстань звукової або візуальної інформації.

Функції ЗМІ в конкретному суспільстві залежать від багатьох соціально-політичних чинників, проте до найважливіших із них доцільно віднести: загальні функції, що включають гносеологічну (інформування і просвітництво), функцію контролю і спостереження за діями суб’єктів влади у суспільстві, функцію політичної соціалізації, формування громадянськості, функцію формування культури населення (в т. ч. і його політичної культури); специфічні функції, що включають функції «редагування» (вибору і коментування інформації), аксіологічну (оцінювальну) функцію (яка істотно впливає на формування громадської думки). Таким чином, ЗМІ забезпечують розширену форму людської комунікації, становлять нетрадиційний інститут прямого зв’язку з громадськістю, найважливіший засіб реалізації політичного процесу. Як і професійний адміністративний апарат, політичні партії, громадські організації і рухи, ЗМІ становлять різновид структурної диференціації політики, яка, в свою чергу, пов’язана з проблемами політичної стабільності, стійкості всієї політичної системи та її окремих елементів.

У тоталітарних і авторитарних суспільствах ЗМІ перебувають під контролем держави. Наполеон був першим із політичних діячів Нового часу, який усвідомив підвищену роль преси в ідеологічному забезпеченні власної диктатури. Гітлер продемонстрував системне використання друкованої продукції, преси, радіо, звукового кіно, в активній експлуатації яких він вбачав одне із головних джерел перемоги націонал-соціалізму в Німеччині 30-х pp. Проте, на думку багатьох дослідників, найвищим і найдієвішим прикладом використання ЗМІ з політичною метою була радянська пропаганда, з опорою на яку протягом кількох десятиріч забезпечувалось тотальне комуністичне виховання практично всіх вікових груп населення, і в першу чергу — молоді.

У демократичних відкритих суспільствах ЗМІ діють в умовах послабленого державного контролю. Вони мають набагато ширші можливості незалежного висвітлення проблем політики і влади, здійснення контролю за діями держави та впливових недержавних інститутів. У суспільствах такого типу свобода діяльності ЗМІ відбиває одну з найвищих цінностей демократії — вільний обмін ідеями, інформацією, іншою духовною продукцією, що сприяють перетворенню політичного плюралізму в гарант стійкості всієї політичної системи, її еволюційного розвитку. Умовою ефективної реалізації плюралістичної природи ЗМІ є формування і підтримка їх політичної культури, створення специфічних інститутів, спрямованих на забезпечення взаємодії та діалогу різних політичних сил з опорою на ЗМІ, нейтралізацію спроб їх надмірної політичної конфронтації. Необхідність такої умови пояснюється тим, що навіть у суспільствах з давніми демократичними традиціями взаємодія ЗМІ, представників держави, активних політиків має характер боротьби, в ході якої різні сторони довільно трактують рамки своєї політичної і моральної відповідальності. Нові сучасні комунікаційні технології надзвичайно збільшують можливості збору, розповсюдження і транспортування інформації, дозволяють диверсифікувати її, контролювати доступ до неї, сприяючи диференціації аудиторії, а отже, і диференціації суспільства на принципово новій основі. Тому комунікативна політика повинна формуватися в контексті загального впливу НТР на суспільні процеси, враховувати тиск політичної ідеології, соціальних, політичних, культурних і правових факторів суспільного розвитку на функціонування ЗМІ. Виникнення нових комунікаційних можливостей ЗМІ, зростання їхнього впливу на всі сфери життя і поведінку людини, перетворення їх у «четверту владу» не в метафоричному сенсі, а на реальній політичній основі стимулюють виникнення нової дисципліни — медіології. На думку Р. Дебре, її покликанням є визначення взаємозв’язку між вищими формами духовної діяльності людини (релігією, політикою, ідеологією, різними типами мислення) і технічними засобами, що використовуються для передачі інформації.

З метою надання інформаційних послуг в Україні діють специфічні суб’єкти масового інформаційного процесу — інформаційні агентства, діяльність яких полягає у збиранні, обробці, створенні, збереженні, підготовці, випуску та розповсюдженні інформації. Законодавство України про інформаційну діяльність складають: Конституція, закони «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу)», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», міжнародні договори в сфері свободи слова та інформації, ратифіковані Україною.

Див. також Вплив політичний, Громадська думка, Інфократія, Інформація, Комунікація політична, Публіцистика політична.