Ізоляціонізм

Ізоляціонізм (від франц. isolation — відокремлення, відособлення) — політична течія, спрямована проти здійснення державою, регіоном активної політики на міжнародній арені, поза власними межами. Політичний зміст та соціальна спрямованість ізоляціонізму змінюються відповідно до історичного часу та умов, залежно від сукупності факторів — політичних, економічних, соціальних, географічних тощо.

Можливість дотримуватись ізоляціоністської політики пов’язана передусім з наявністю широкого внутрішнього ринку, недостатньою зацікавленістю впливових соціальних груп у розширенні зовнішніх контактів, у подоланні географічної відокремленості, а також із специфікою політичного розвитку певної держави, регіону. Впровадження політики ізоляціонізму може бути продиктоване або неспроможністю вести активну зовнішньополітичну діяльність, або бажанням забезпечити невтручання інших держав у процеси внутрішнього розвитку на певному історичному етапі. Вона також може бути наслідком ідеологічної обмеженості певного політичного режиму.

Головна ідея ізоляціонізму — невтручання у справи інших і відмова іншим у праві будь-якого втручання у власні справи. Політика ізоляціонізму може використовуватись як для забезпечення повної незалежності від інших країн чи регіонів, так і для того, щоб не допустити іншого впливу в конкретному регіоні, розширивши при цьому можливості власного впливу на політичну ситуацію в даному регіоні. Ізоляціонізм становив, наприклад, основу політики США, починаючи від прийняття Конституції 1776 р. й до Першої світової війни включно. Інтернаціоналізація світового господарства робить практично неможливою подібну тенденцію розвитку зовнішньої політики будь-якої держави. Відтак у суспільно-політичних процесах сучасного світу більш поширене явище неоізоляціонізму, що означає політику невтручання лише відносно конкретних ситуацій, головним чином пов’язаних із нездатністю вплинути на існуючі політичні реалії.

Див. також Закрите суспільство.