Імперія (від лат. imperium — влада, наказ) — велика держава, утворена шляхом включення до свого складу територій інших держав, колоніальних володінь. Імперія — одна з найдавніших форм державного устрою (Римська, Візантійська, Франкська та ін.). Більша частина історичного розвитку людства пройшла саме в рамках імперії. Ще в першій пол. 20 ст. існувало кілька величезних імперій, зокрема Австро-Угорська, Британська, Німецька (нацистська), Оттоманська, Португальська, Французька, Російська (спочатку як царська Росія, а потім як СРСР) та ін. До серед. 70-х pp. усі вони зникли, за винятком СРСР, який на поч. 90-х pp. розпався, поклавши край існуванню імперії взагалі. Специфічними рисами, характерними для імперії, були: наявність у їх складі фактично безправних колоній чи напівколоній та повна ізольованість їх від навколишнього світу; панування єдиної державної ідеології; існування величезної військової, політичної, економічної та адміністративної бюрократії як у центрі, так і на периферії; культ насильства; готовність центру допускати до імперської еліти представників периферійних еліт за умови їх асиміляції та безоглядної відданості центрові; агресивність, войовничість та експансіонізм; намагання створити державу не локального, а континентального і навіть світового масштабу; спроби сконцентрувати в центрі всі багатства, культурні цінності, видатних майстрів науки і культури, спортсменів та ін.; обмеження приватної власності й будь-якої підприємницької ініціативи (за винятком представників імперської еліти); страх перед будь-якими інноваціями та реформами; антинародна етнонаціональна політика, головним і чи не єдиним принципом якої був принцип «Divide et ішрега» («Поділяй і володарюй») та насильницькі методи розв’язання етнонаціональних проблем (насильницька асиміляція, депортація цілих народів, етноцид, лінгвоцид і т. ін.); самоізоляція (яка, за слушним зауваженням А. Тойнбі, перетворювала імперію на «замкнений універсум») тощо. Головними причинами загибелі всіх імперій були: неспроможність імперії як форми державного устрою і типу політичної системи виконувати свої основні політичні, соціальні та інші функції; суперцентралізація, відсутність самоврядування її складових частин; нездатність до розвитку і самовдосконалення; нехтування проблемами забезпечення технологічного прогресу (за винятком озброєння); експансіоністська зовнішня політика, силові методи вирішення будь-яких проблем; нездатність «переварити» загарбане, а головне асимілювати і/або денаціоналізувати поневолені народи, створити спільну ідентичність; неспроможність протидіяти зростанню етноцентризму і націоналізму пригнічених народів, посиленню відцентрових тенденцій та народженню нових самостійних держав; соціальні заворушення, визвольна боротьба поневолених народів, поразки у війнах і т. ін. При всій важливості вищенаведених причин, їх комплексного впливу, головною з них можна вважати нездатність імперій знаходити успішні відповіді на виклики часу. Як відомо, основними викликами останнього тисячоліття були перехід людства до індустріального та постіндустріального суспільства та зумовлені ним процеси піднесення націоналізму, зародження і розвитку національних держав. Імперія, хоч і була закономірним етапом в розвитку держави, повністю себе вичерпала і набагато пережила відведений їй історією час. Вона давно вже перетворилась на гальмо суспільного розвитку, головне джерело світових воєн та основну загрозу людській цивілізації. Досить згадати, що дві світові війни були спровоковані саме імперіями. Людство в сучасних умовах успішно користується іншими, альтернативними імперіями, формами державного устрою та міждержавних утворень — федерацією, конфедерацією та іншими утвореннями. Див. також Колоніалізм, Шовінізм. |