Інституціоналізація

Інституціоналізація (від лат. іnstitutum — устрій, установа) — процес визначення і оформлення організаційних, правових та інших структур для задоволення суспільних потреб. Феномен інституціоналізації досліджували С. Ліпсет, Дж. Е. Ландберг, Р. Бенедикс, П. Блау, Б. Мур, М. Дюверже, Р. Міллс та ін. Американський політолог А. Бентлі у книзі «Процес правління» (1908) одним з перших показав значення інституціонального підходу для формування організаційних і правових структур та прийняття рішень у контексті здійснення державної влади.

Інституціоналізація є засобом формування державно-правових інститутів. Останні є символами порядку та організованості в суспільстві і державі. Процес інституціоналізації складається з таких етапів: виникнення потреб, задоволення яких вимагає виконання спільних дій; формування загальних цілей, суспільних норм, зокрема правових, для забезпечення взаємодії відповідних суб’єктів; встановлення системи санкцій для забезпечення реалізації норм і правил поведінки. Головними державно-правовими інститутами традиційно є: парламент, президент, уряд, суди, політичні партії, територіальне представництво і місцеве самоврядування.

Підвалина інституціоналізації — нормативність, яка є обов’язковим компонентом будь-якого інституту.

Інститути забезпечують визначеність у діяльності держави, надають сталості відповідним суспільним зв’язкам. Тому вони розглядаються як різновид соціальних зв’язків, що забезпечують цілісність у сфері суспільної і державної діяльності. Поряд з цим інституціоналізації властиві й негативні моменти. Інституційні форми нерідко є консервативними і можуть бути перешкодою для розвитку інноваційних процесів. Суспільство дістає від минулого усталені інституційні форми і зазнає їх впливу, який не завжди враховує нові вимоги.

Перехід до нової якості потребує подолання цього впливу. Негативним є також певне знеосіблення, деіндивідуалізація, формалізація зв’язків, що встановлюються внаслідок стандартизації суспільного життя. На думку Е. Дюркгейма, призначення інститутів полягає в налагодженні відповідності між інституційними формами та новими потребами, що виникають у суспільстві.

Інституційні норми пов’язані із системою звичаїв і моральних норм, вони повинні слугувати регуляції процесів задоволення постійно виникаючих і найбільш значущих потреб суспільства, досягненню справедливості й рівності всіх його суб’єктів. Демократія сприяє формуванню інституційного режиму у вигляді політичних і правових установ, що забезпечують громадянам належну організовану участь в управлінні і контроль над владою.