Інтеграція політична

Інтеграція політична (від лат. integratio — відновлення, об’єднання у ціле) — сукупність політичних процесів, спрямованих на консолідацію, злиття суспільних, політичних, військових, економічних структур або етносів у рамках однієї держави або кількох держав з метою протидії деструктивним внутрішнім і зовнішнім чинникам. Інтеграція політична є наслідком і формою прояву інтернаціоналізації всього суспільного життя — однієї з провідних тенденцій світового цивілізаційного розвитку, що прискорюється науково-технічним прогресом, поліпшенням інформаційного обміну, усвідомленням необхідності спільного вирішення глобальних проблем сучасності тощо. Інтеграція політична — складне і суперечливе явище, яке торує собі шлях у протистоянні різних соціально-політичних сил, партій і держав. Держави, які беруть участь в інтеграційних процесах, частково передають окремі свої повноваження спеціально створюваним інтернаціональним (міждержавним або наддержавним) політичним інститутам, іншим транснаціональним структурам.

Інтеграційні процеси відбуваються у всіх регіонах світу, але найповніше та найінтенсивніше — в Західній Європі, де у 50-і pp. були створені міждержавні співтовариства: Європейське об’єднання вугілля та сталі, Європейське економічне співтовариство та Євроатом. До поч. 80-х pp. сформувалось якісно нове, більш досконале утворення — Європейський Союз. У 1985 р. була створена Європейська рада глав держав та урядів, яка прийняла важливий документ — Єдиний Європейський акт, що прискорив інтеграцію держав — членів співтовариства у сфері економіки, соціальної політики, фінансів, наукових досліджень, технології, екології, а також зовнішньої політики (включаючи економічні й політичні аспекти безпеки). Єдиний Європейський акт дещо розширив компетенцію наднаціональних органів співтовариства (Комісії та Європейського парламенту) і сприяв просуванню держав — членів співтовариства до створення об’єднання федеративного чи конфедеративного типу. Що стосується Східної Європи, то тут 1959 р. було створено Раду Економічної заємодопомоги, у рамках якої розвивалися процеси інтеграції політичної через посередництво економічних взаємин СРСР та інших країн колишнього «соціалістичного табору». У зв’язку з докорінними змінами, що сталися у цих країнах, РЕВ припинила своє існування. Однією з форм інтеграції політичної є військово-політична інтеграція, в результаті якої відбувається об’єднання військових і політичних структур держав — учасників блоку. У 1949 р. була створена Організація північноатлантичного договору (НАТО), у 1955 р. — Організація Варшавського договору (ОВД). Утворення цих та інших військових союзів було наслідком напруженості у сфері міжнародних відносин у період «холодної війни», відсутності надійного інструменту підтримки миру і безпеки народів. У сучасних умовах спроби залучення військових союзів до розв’язання регіональних конфліктів (наприклад НАТО в Югославії) не виправдовують себе, бо такі спроби можуть бути використані для задоволення власних інтересів партнерів щодо цих військових союзів.

Інтеграція політична за сучасних умов передбачає: наявність достатньо високого рівня стосунків між політичними одиницями; зростання усвідомлення спільності потреб, інтересів, цінностей; наявність тенденцій до зближення, об’єднання різних елементів політичних відносин і зв’язків. Глобальні інтеграційні процеси зумовили створення наприкінці Другої світової війни (1945) Організації Об’єднаних Націй (ООН), яка за сприятливих умов і цивілізованого розвитку політичної ситуації в світі може стати моделлю і прообразом майбутнього світового уряду.