Інформація

Інформація (від лат. informatio — роз’яснення, виклад) — одна з трьох основних (поряд з матерією та енергією) субстанцій, що утворюють природний світ, у якому живе людина.

Головною характеристикою інформації є те, що, по-перше, на емпіричному рівні, вона розглядається не взагалі, а тільки стосовно певної системи (наприклад людини або окремого суспільства). По-друге, інформація — це те, що змінює систему. У широкому розумінні інформація — це все те, що трансформує. У вузькому — це те, що трансформує інфологічну підсистему системи. Інфологічна система складається із знань, ідей, уявлень, фантазій, правил дій, вірувань, сподівань тощо і включає тезаурус — систему знань як єдине місце прийому і накопичення інформації. Але в інфологічній системі є багато елементів, що не входять до тезаурусу. Дуже довго вважалося, що інфологічну підсистему може мати тільки людина. Але потім зрозуміли, що певна інфологічна система є й у суспільстві, її мають (може, у якомусь спрощеному вигляді) і тварини. Із винайденням комп’ютерів стало очевидним, що інфологічна підсистема є і у комп’ютерних систем.

Важливою властивістю інформації є те, що вона існує не сама по собі, а завжди є її певний носій — матеріальний об’єкт (субстанція), що містить інформація. Найзвичнішим для людини носієм інформації є текст (написаний чи надрукований або виголошений). Але інформація для людини може містити і будь-яка річ (наприклад у роботі геолога або слідчого). Поведінка людини, її жести, міміка можуть нести інформацію для того, хто їх розуміє. Подібна інформація (т. зв. невербальна) дуже важлива для політичних діячів, які повсякчас мають справу з іншими людьми. Для комп’ютерів були створені спеціальні носії інформації: магнітні диски, стрічки, барабани.

Протягом довгого часу після виникнення теорії інформації (а точніше, її статичного напрямку) фахівці переважно вважали, що інформація — це сукупність даних, повідомлення тощо, або ж така операція, як усунення невизначеності. Але обидва розуміння інформації мають суттєві недоліки. Перше підмінює інформацію на носія інформації. Наприклад, одне й те саме повідомлення для однієї людини може давати багато інформації, а для інших бути зовсім неінформативним. Друге розуміння є лише окремим випадком, бо трансформація інфологічної системи може не тільки не зменшувати невизначеність, а навіть збільшувати її. Вивчається інформація та пов’язані з нею процеси у такій галузі науки, як теорія інформації, яка включає різні напрямки і підходи щодо їх вивчення. Найпоширенішим є статистичний напрямок, який виник першим і базу якого заснували у 20 ст. такі науковці, як Хартлі і К. Шеннон. У ньому термін «інформація» не визначається, а використовується як неформальне поняття. Головним поняттям статистичної теорії інформації є «кількість інформації», що міститься у тому чи тому повідомленні. Саме тому К. Шеннон вважав, що точнішою назвою цієї дисципліни буде теорія зв’язку, а не теорія інформації. Кількість інформації відображає тільки ймовірнісні її аспекти, майже зовсім не торкаючись її змістовного боку. Тому виник семантичний напрямок теорії інформації. У ньому головна увага приділяється семантиці (змісту) повідомлень, які передаються висловлюванням або логічними пропозиціями. У зв’язку з дієвим характером інформації, що спричиняє зміни у системах, і розвитком інформаційних систем та технологій у теорії інформації виникає алгоритмічний підхід. У ньому інформація вимірюється складністю алгоритмів. Усі існуючі підходи об’єднуються у динамічній теорії інформації, де інформація моделюється оператором. Оператори діють на сукупності іменованих множин, що являють взаємодію носія інформації зі сприймаючою системою (людиною, організацією, суспільством).

Інформація відіграє дуже важливу роль у політичній діяльності (на всіх її рівнях). Вона допомагає політичним діячам оптимально планувати свою діяльність, приймати правильні рішення, перемагати своїх політичних супротивників і опонентів. Багато політичних діячів добре це розуміють і тому вдаються до такого заходу, як шпигунство (або розвідка), часто створюючи для цього спеціальні підрозділи. Практично кожна держава має організацію, яка займається розвідкою в інших країнах, і організацію (контррозвідку), яка бореться з розвідками інших країн. Як правило, шпигунські дії протиправні, а тому держава переслідує за законом ті з них, які спрямовані проти неї. Політичні партії, навіть окремі політичні діячі часто намагаються добути інформацію про інші політичні партії. Але коли вони переходять межі закону, то у демократичному суспільстві це може повернутися проти них. Прикладом може служити позбавлення американського президента Ніксона поста президента за те, що він порушував закон, найнявши шпигунів з метою одержання інформації про своїх конкурентів (т. зв. Уотергейтська справа).

Див. також Вплив політичний, Засоби масової інформації, Інфократія.