Іслам

Іслам (араб.; букв. — покірність, відданість Богу) — одна з найпоширеніших світових релігій (поряд з буддизмом і християнством). За кількістю послідовників посідає друге (після християнства) місце у світі. Іслам виник у 7 ст. в Аравії. Поширений більш як у 120 країнах світу. Проголошений державною релігією в Алжирі, Афганістані, Бангладеш, Бахрейні, Джибуті, Єгипті, Ємені, Західній Сахарі, Йорданії, Іраку, Ірані, Катарі, Коморських островах, Кувейті, Лівії, Мавританії, Малайзії, Мальдівах, Марокко, ОАЕ, Омані, Саудівській Аравії, Сенегалі, Сомалі, Тунісі. Засновником ісламу вважається пророк Мухамед (бл. 570—632), визнаються й інші основні пророки (Муса, Худ, Мар’ям, Сулейман, Дауд, Іса та ін.). Засади вчення ісламу — 5 головних релігійних правил, «стовпів» (аркан): 1) аш-шагада — сповідування віри та визнання пророчої ролі Мухамеда; 2) ас-салат — п’ятиразова щоденна молитва; 3) ас-саум — піст; 4) аз-закят — податок на користь бідних; 5) ал-хаджж — паломництво. Важливе місце також посідає вчення про джихад — боротьбу за панування ісламу, його захист та поширення. У широкому сенсі джихад має на меті досягнення військової та економічної могутності, національного визволення, здійснення соціальних програм тощо. Священна книга — Коран, проте визнаються (як другорядні) також Інджил (Євангеліє) і Таура (Тора). Як доповнення до Корану виступають Сунна як життєпис Мухамеда та її письмові виклади — хадиси й хабари. Найголовніші напрямки ісламу — суннізм (90 % вірних) та шиїзм. Протягом часу існування ісламу створене його широке юридичне та правове підгрунтя — шаріат (детальний кодекс, який містить норми мусульманського права, поведінки, стандарти моралі, життя) та фикг (юридичні та правові норми).

На ісламі грунтуються концепції особливостей «ісламського шляху» розвитку, «ісламської держави». Концепція останньої передбачає, зокрема, проголошення ісламу державною релігією, у політичній сфері — контроль за відповідністю законів і актів державних органів настановам ісламу, проведення «взаємних консультацій» громадськості та влади (шура-шура); в економічній сфері — впровадження засад «ісламської економіки», яка ґрунтується на «добровільному самообмеженні» за рахунок «закяту» (податку на користь бідних) та заборони лихварства («риби»); у правовій сфері — шаріатський суд як гарантію «рівноваги інтересів» особи та суспільства; в духовній сфері — релігійний контроль над освітою, культурним життям загалом. У країнах, де іслам є панівним, зберігаються традиційні форми освіти (медресе, мусульманські інститути), комерційної діяльності (ісламські банки). Існує ряд міжнародних ісламських організацій — Ліга арабських держав, Організація ісламська конференція, Рада співробітництва арабських держав Перської затоки, Ліга ісламського світу, Всесвітній ісламський конгрес, Всесвітня ісламська організація, Ісламська рада Європи, Всесвітня асамблея ісламської молоді.