|
Істон Девід (нар. 1917) — американсько-канадський політолог, професор ряду американських та канадських університетів. Автор книг «Політична система», «Рамки політичного життя», що написані в 50—60-х pp. Вперше в політології застосував системний аналіз до вивчення політичного життя суспільства. Концепція Істона включає п’ять основних положень. 1. Політична система — це «ті взаємодії, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності»; головне призначення політичної системи полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примусі більшості членів суспільства прийняти цей розподіл як обов’язковий, принаймні на тривалий час. Саме ці функції й відрізняють політичну систему від інших суспільних систем. Якщо ж система не виконує даних функцій, то виникає напруження і навіть криза системи, що може призвести навіть до її розпаду. 2. Політична система — відкрита система, на яку впливає внутрішнє і зовнішнє середовище, тобто інші системи. Вплив цих систем викликає як модифікації політичних систем, спроби їх адаптації до зовнішніх впливів, так і зростання агресивності політичних систем, тенденції до їх негативної трансформації. 3. Політична система має свою структуру (інституції) і власний метод (системний). 4. Головною ознакою політичної системи є її владний характер, що проявляється насамперед при аналізі «вимог» та «підтримки». Під «вимогами» він розумів висловлену всередині системи і звернену до владних органів думку з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей у суспільстві. Під «підтримкою» Істон розумів «відкриту» дію індивідів або груп на допомогу системі, а також «закриту», — що існує у вигляді внутрішніх установок особи або почуттів. Основні об’єкти «підтримки» — влада, режим і політичні спільноти. 5. Політична система має свій механізм адаптації до зовнішніх впливів, за допомогою якого регулює свою поведінку і перетворює власну внутрішню структуру. Цей механізм складається із засобів перетворення потреб, скорочення потреб різними способами і засобів перетворення вимог у рішення. Нормальне функціонування всіх цих засобів перетворює політичну систему в саморегульований організм, який не лише активно реагує на вплив середовища, а й здатен протидіяти середовищу і змінювати його, що разом взяте веде до самозбереження і виживання даної політичної системи.
|
|
