Іудеї Стародавньої політична думка

Іудеї Стародавньої політична думка — сукупність політико-ідеологічних і релігійних ідей давньоєврейських пророків — проповідників іудаїзму, зосереджених у Старому Заповіті.

У 13—10 ст. до н. е. на території Палестини виникло Ізраїльсько-Іудейське царство, доробок мешканців якого у світовій параполітологічній думці важко переоцінити. Йдеться про пророків — проповідників іудаїзму, які від імені бога Ягве прагнули передбачити майбутнє і закликали чекати порятунку від посланця бога — месії. Зусиллями пророків Мойсея, Ісуса Навіна, Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Осії, Йоіла, Амоса, Авдія та ін. тоді було створено Старий Заповіт — більшу частину Біблії, яку можна вважати найціннішою, найвпливовішою щодо розвитку громадської думки книгою в історії людства, оскільки її тексти не лише використовувались мільярдами прихильників іудаїзму, християнства та ісламу протягом уже трьох тисячоліть, запозичувались майже всіма напрямками політичної ідеології, які відомі на кінець 20 ст., а й живуть нині у думках і душах сотень мільйонів віруючих, які керуються біблійними настановами у повсякденному бутті.

У 1 тисячол. до н. е. особливої популярності набули Ягвіст (10—9 ст.), Елогіст (8—7 ст.), Повторення закону (7 ст.), Жрецький кодекс (6 ст.), тобто Тора (Закон), або П’ятикнижжя Мойсея. Як і інші тексти Старого Заповіту, вони відображають стародавнє світорозуміння, побут, соціальні умови, культ, вірування, мораль, етику суспільства того часу, висвітлених у юридичних та ритуальних кодексах, міфах і хроніках, притчах і легендах, сказаннях і народних піснях тощо.

Біблійні соціально-політичні доктрини мають найрізноманітніший характер: від догматів про вічний поділ людства на «власть імущих» і принижених до божественної рівності людей, від необхідності покори і смирення до поглядів на шлях до Царства Небесного як шлях боротьби і насильства, від виправдання рабовласницьких відносин до проповіді ідеалів справедливості й свободи. Старозавітні пророки започаткували у світовій політичній думці ідею про договірне походження держави. Вони були переконані у тому, що Бог перебуває в особливих договірних стосунках з єврейським народом, є його провідником і царем, законодавцем і суддею.

Закони, тобто десять заповідей і вчення про їх порушення з відповідними «кримінальними» санкціями, вчення, яке можна назвати Кодексом Мойсея, передані Богом через пророка людям для того, щоб дотримувались цих настанов «і вони, і їх сини, і сини синів на всі дні життя», суворо регламентували весь побут та поведінку віруючих, вміщували засади майбутнього державного, адміністративного, цивільного, кримінального, зобов’язального, сімейного, спадкового, боргового, міжнародного та інших галузей права і були досить жорстокими. Скажімо, смертна кара передбачалась не лише за навмисне вбивство, а й за побиття батька чи матері, за викрадення людини, за образу батька чи матері, за заколення чоловіка чи жінки рогами бика, якщо господар знав, що той б’ється, за ворожіння, за скотолозтво, за принесення жертви іншому богові, за пригноблення вдів або сиріт та інші порушення заповідей. Саме у Старому Заповіті Мойсей вустами Бога «легітимізував» принципи таліону, що склався ще в первісному суспільстві, тобто принцип покарання «душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, обпечення за обпечення, рану за рану, синяк за синяк».

Разом з тим у старозаповітних біблійних заповідях закладені основи того, що у сучасній політології зветься доктриною прав і свобод людини і громадянина. Писану ідеологію Біблії, починаючи з 4 ст. до н. е., значно збагачували усні політико-правові приписи палестинського і вавилонського Талмуду, зокрема, це стосується міркувань про державу, особу, право, мораль, догматику, природничі науки тощо. Тут же вміщуються і чи не найперші в історії людства відомості про параполітичні партії та угруповання: книжників, есенів, садукеїв, фарисеїв.

Див. також Біблія, Талмуд, Християнство.