Кант Іммануїл

Кант Іммануїл (1724—1804) — німецький мислитель, один з фундаторів німецької класичної філософії та політичної думки, теоретик агностицизму та апріоризму. Основні політологічні ідеї Канта викладені у працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності до судження», «Основи метафізики моралі», «Пролегомени», «Ідеї загальної історії з космополітичного погляду», «До вічного миру», «Метафізичні засади вчення про право» тощо. У творчій спадщині Канта важливе місце посідають проблеми суспільного договору, природних прав людини, правової держави, нормативізму, громадян суспільства, свободи особи, співвідношення свободи, права і моралі, взаємовпливу моралі, права і держави, поділу влади, мистецтва політичного управління народом, зовнішньої політики.

Пріоритетне місце у системі його політичного вчення належить людині, що виступає у двох іпостасях: як істота емпірична вона підпорядковується закону причинності й не може бути вільною, як «річ у собі», вона цілковито вільна і діє згідно із законом свободи, моральним законом — категоричним імперативом. Мислитель виводить три правила категоричного імперативу: 1) «поводься лише згідно з такою максимою, керуючись якою ти у той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом»; 2) «поводься так, щоб ніколи не трактувати будь-яку розумну істоту в собі чи в комусь іншому лише як засіб, а завжди як мету»; 3) «поводься зовнішньо так, щоб вільний вияв твоєї сваволі не заважав волі інших, відповідно до загального закону».

Мета людства — розвиток і здійснення свободи, громадян рівності й справедливості, створення квітучого громадянського суспільства, тобто досягнення всезагального правового громадянського стану; мета громадянського суспільства — щастя громадян, втілення принципу самоцінності кожної особистості; мета держави — торжество ідеї права.

Категоричний імператив Канта вимагає, щоб держава стала суто правовою організацією, де влада належить суверенному народові, але політичними правами тут не користуються пасивні, слуги, наймані робітники, підмайстри, матроси тощо. Право не залежить від суспільних відносин і має своєю основою загальний природний закон свободи, що виступає як моральний закон, який повинні поважати всі люди, підпорядковуючись внутрішньому регуляторові — моральному обов’язку, і тоді їхні дії відповідатимуть моральній поведінці. Якщо ж особа керується у своїх вчинках іншими мотивами або нормами, то такі дії вже будуть не моральними, а легальними, тобто підпорядкованими праву, яке поділяється на природне і позитивне, публічне і приватне, найхарактерніша відмінність права від моралі — примус, який застосовується державою для відновлення порушеної справедливості.

Форми політичного правління Кант поділяє на деспотичні, автократичні, аристократичні, демократичні й республіканські, віддаючи перевагу автократії у вигляді абсолютної монархії за умови наявності «короля з великим злетом душі, котрий вміє загнуздати себе справедливістю». Демократія для мислителя — «дуже складна» форма політичного правління. Перехід від абсолютної до конституційної монархії бажаний, але виключно за умов мирного реформування і дарування народу Основного закону самим монархом (откройована конституція). Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову повинен здійснюватися за принципами взаємопідтримки і координації владних гілок, а не за принципами стримувань і противаг. Мирне реформування державної влади проводить не законодавча, а виконавча влада. Однак ні та, ні інша в жодній формі не може бути власником, бо захопить усе майно. Найголовніший обов’язок державної влади — охороняти приватну власність громадян.

У сфері міжнародної політики Кант обґрунтував принципи недоторканності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи інших держав, правомірності виключно оборонних війн, недопустимості застосування жорстоких засобів ведення бойових дій, жорстокого поводження з військовополоненими, шпигунства, таємних убивств, пограбування мирного населення тощо. Мислитель, виходячи з права народів на «вічний мир», висунув ідеї нейтралітету, обґрунтував право коаліцій, право гарантій у міжнародних відносинах.

У наш час жваво обговорюються думки Канта про всесвітнє громадянство, всесвітню федерацію незалежних і вільних держав на підґрунті спочатку прелімінарного договору між ними, а потім кінцевої міжнародної згоди щодо федерації, кожен член якої повинен мати вже не монархічний, а республіканський устрій.