Католицизм

Католицизм — один з основних (поряд з православ’ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. Католицизм остаточно сформувався як віровчення і церковна організація після розділення церков у 1054 р. Має ряд особливостей у віровченні, культі та структурі релігійної організації. Віровчення католицизму грунтується на Святому Письмі та переданні отців церкви. Право тлумачити Біблію у католицизмі визнається за віронавчальною владою церкви на чолі з папою римським. До джерел віровчення католицизму належать постанови соборів католицької церкви, настанови, повчання, енцикліки римських пап. Одним із найважливіших віросповідних документів є «Сповідання католицької віри», прийняте Тридентським собором (1545—1563).

Нікео-Константинопольський символ віри та постанови перших семи Вселенських соборів католицизму доповнено у 6 ст. додатком про сходження Св. Духа «і від Сина» (лат. filioque). Зміцненню католицизму сприяє вчення про спасіння людини, обтяженої первородним гріхом, за допомогою церкви, яка володіє «запасом (скарбницею) добрих справ» (складається із заслуг Ісуса Христа, Божої Матері та святих). Користуючись «скарбницею добрих справ», церква, розподіляючи її лишки, може скоротити перебування грішників у чистилищі. Останнє трактується як особливе місце (стан), де душі померлих очищаються від гріхів, після чого дістають право на переселення в рай. Чільне місце в католицизмі посідає шанування Богородиці: проголошено догмати про непорочне зачаття Діви Марії, вільної від первородного гріха (1854), та тілесне вознесіння Богородиці на небо (1950). У зв’язку з цим у католицизмі утворився спеціальний напрям теології — маріологія. Католицизм визнає сім таїнств, однак хрещення в католицизмі здійснюється і через занурення, і через обливання. Миропомазання (по-католицьки конфірмація) проводиться при досягненні 7—12 років і обов'язково єпископом. Під час католицької літургії здійснюється перетворення хліба і вина в тіло і кров Ісуса Христа, тому поза таїнством євхаристії, а значить і поза церквою, спасіння неможливе. У католицизмі, крім історично усталених трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи), є особлива група — кардинали. Для всіх церковнослужителів введено обов’язкову безшлюбність — целібат. Папа як глава церкви обирається на спеціальному зібранні колегії кардиналів — конклаві, призначає кардиналів, патріархів, митрополитів, архієпископів і єпископів, які очолюють відповідні підрозділи церкви — дієцезії. Папа є сувереном теократичної держави Ватикан. На І Ватиканському соборі (1869—1870) затверджено догмат про непогрішність папи, коли він виступає з питань віри і моралі. Важливі позиції в католицизмі посідає чернецтво, організоване в ордени, які спеціалізуються на місіонерській діяльності, поєднуючи її з різними формами освітянства, виховання, добродійності. Найвпливовішими чернечими орденами є домініканці, францисканці і особливо «Товариство Ісуса» (єзуїти). Католицька церква створює також напівчернечі організації мирян, т. зв. секулярні інститути для євангелізаторської роботи в сім’ї та в різних спільнотах.

Протягом тривалого часу католицька церква офіційно декларувала «невтручання» у «світські», мирські, зокрема соціально-політичні справи. Починаючи з 60-х pp., особливо після II Ватиканського вселенського собору (1962—1965), спостерігається новий підхід, спрямований на відновлення впливу католицької церкви, на подолання відцентрових тенденцій. Ще енцикліка папи Льва XIII «Rerum novarum» містила тезу про необхідність участі церкви у вирішенні соціальних проблем. Папа Іоанн XXIII (енцикліка «Расеm in terris») виступив проти політики гонки озброєнь, папа Павло VI (енцикліка «Populorum progressio») визнав право на боротьбу проти несправедливостей, навіть — на революцію (у виключних випадках — проти тиранії). При цьому католицька церква проголошує виважений, «середній» курс: енцикліка папи Іоанна Павла II «Laborem exercense» підкреслювала розбіжності поглядів церкви з програмами як колективізму, так і капіталізму. Але з метою досягнення справедливості припускаються контакти («діалог спасіння» — енцикліка папи Іоанна Павла II «Redemptor hominis») з представниками інших вірувань і навіть з атеїстами. Головну увагу католицька церква зосереджує на проблемах становища людей, захисту їхніх прав («християнський антропоцентризм»).

Католицизм — найчисленніший напрям сучасного християнства. Регіони найбільшого поширення католицизму — Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Бельгія, Німеччина, Австрія, Польща, Ірландія, Угорщина, Словаччина, Хорватія, Литва, США, країни Латинської Америки. Після II Ватиканського собору (1962—1965) змінюються позиції католицизму в ряді африканськихта азіатських країн. Після проголошення незалежності України католицизм тут швидкими темпами відроджується, набуває стрункого інституційного вигляду, чому великою мірою сприяє встановлення дипломатичних відносин між Україною і Апостольською Столицею.

Див. також Папа римський, Папство, Християнство.